На австрійських поштівках з парком часто фігурує великий дерев’яний павільйон. Якщо придивитись, то можна прочитати вивіску – «Ресторація Адольфа Клаара». Але він був не першим господарем.
Дату відкриття ресторану довідуємося з газети «Кур’єр Станиславівський» за 2 вересня 1900 року. Цього дня відбулася презентація новозбудованого павільйону, що супроводжувалась благодійною акцією від організації «Християнська кухня людова», яка збирала пожертви на харчування бідняків. У оголошенні зазначалось, що для гостей буде грати оркестр «Гармонія». Вхід був платним – для дорослих 20 центів, для дітей і студентів – 10.
Проект павільйону виконав відомий архітектор Кароль Захаріясевич (1860-1929), прізвище якого свідчить про вірменське коріння. Він розпочав кар’єру наприкінці 1880-х як практикант технічного бюро при станиславівському магістраті, потім став ад’юнктом, а згодом доріс до міського будівничого. Захаріясевич також є автором будинку старців та калік на Галицький, 101, де нині музична школа.
Павільйон був видовженою дерев’яною спорудою із ґанком, вкритим гостроверхим дахом. Він продувався усіма вітрами, тож працював лише у теплу пору року. Відвідувачів не бракувало, великий зал не міг всіх вмістити, тому ще ставили столики просто неба.
Де стояв той ресторан? На цій світлині ідентифікувати місце важко. Однак є інша, панорамна поштівка, де у глибині, дещо правіше від павільйону, видно бічну стіну палацу барона Ромашкана. Отже, ресторан розміщувався майже наприкінці теперішньої доріжки, що починається від вулиці Чорновола і попри стадіон «Рух» провадить углиб парку. У травні 1901-го алею до павільйону, терасу та обідні зали освітили газовими ліхтарями. Цікаво, при світлі чого клієнти вивчали меню раніше? Можливо, на столиках були свічки, а може, офіціанти бігали з гасовими лямпами?..
Павільйон, як і весь парк цісаревої Ельжбети, був власністю міста. З моменту побудови магістрат здавав споруду в оренду підприємцям. Першим відомим нам орендарем був Герш Хандлер. А у травні 1903-го міська влада на три роки передала ресторан під управління Мауріція Гаубенштока, із щорічною сплатою 626 корон. Краєзнавець Олена Бучик дослідила, що цей дядечко створив справжню ресторанну імперію, мав кілька закладів у центрі міста та залу для сніданків на вокзалі.
Їжу, яку подавали в парку, газети хвалили. Відмічали, що вона завжди свіжа, смачна, а головне – недорого коштує. Завдяки цьому там можна було зустріти найрізноманітнішу публіку – від фабриканта до гімназиста старших класів.
Що пропонували клієнтам? Уявіть, що ми перенеслися у часи бабуні Австрії, сіли за столик та відкрили меню. Сьогоднішнього необізнаного гостя асортимент десертів може загнати у кулінарний ступор. Наприклад, замовляли штруцлі, льоди, андрути та оранжаду. Усе це є і сьогодні, але під іншими назвами. Штруцлі це штрудель, льоди – морозиво, андрути – вафельний торт, а оранжадою називали апельсиновий лимонад.
Гаубеншток керував ресторацією до 1907-го, тобто понад встановлений термін. Однак, у квітні магістрат знайшов нового орендаря – Адольфа Клаара, з яким теж уклали трирічний контракт. Дивно, але сума оренди була значно меншою за попередню. Бачимо явне падіння привабливості закладу: якщо Хандлер платив 700 корон, Гаубеншток – 626, то з Клааром домовились за 500. Можливо, це пояснюється тим, що дерев’яна споруда дряхліла, а магістрат не вживав заходів до її оновлення.
На станиславівських поштівках, випущених за Польщі, парковий ресторан жодного разу не зустрічається. Це дає підстави припустити, що павільйон не пережив Першу світову війну. Сьогодні приблизно на цьому ж місці стоїть вагончик-буфет.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна
