Юна музика Ворохти

Народні пісні, виконані на цимбалах у стилі драм-н-бейс, дабстеп чи в рокових аранжуваннях – це щось! Отак відновлює творчість предків молодий музикант із Ворохти – Петро Сказків. А допомагає йому у цьому дитячий сімейний ансамбль «Петрос», який нещодавно увійшов у сороківку найкращих у телешоу «Україна має талант».

Малі «Петроси» дали жару на «Україна має таланти»

Від «Петровичів» до «Петросів»

Таке враження, що у Ворохті всі грають і співають. На другому поверсі старенького клубу – Народного дому – репетиції ледь не щодня. На стіні висить список, хто й коли займається.

У центрі просторого приміщення розкладена музична апаратура. Тут і барабанні установки, гітари, розмальований бубен, цимбали і ще багато всього цікавого. Кімната прикрашена вишивкою, стіни подекуди розмальовані яскравими узорами. Дуже колоритно. Тут усім заправляє надзвичайно позитивний хлопець – Петро Сказків. Він учасник відомого родинного ансамблю «Петровичі», який зас­нував його батько – теж Петро і теж Сказків. Старший – мультиінструменталіст, грає на багатьох інструментах і навчив цьому своїх чотирьох дітей. І де з ними лиш не виступав?! Грали навіть для Білла Клінтона, який був тоді президентом США.

Пішов батьковими шляхами і наймолодший син Петро. Зас­нував школу фольклору, вчить дітей, поки що не своїх.

«Якось задумався над життям, що треба щось після себе лишити, аби мої знання жили в майбутньому, – каже Петро. – Батько це зробив, і воно працює. Так само і я хочу, аби те, що засію я, проростало далі».

Той, хто чує

Петро створив дитячий сімейний ансамбль «Петрос». Гурт існує четвертий рік, уже засвітився на фестивалях «Арт-поле», «Франко-місія» та «Франко-фест». Виступили у Києві на шоу «Україна має талант», увійшли у 40 найкращих.

Ансамбль сімейний, бо четверо його учасників – з одної родини Ониськівих: трійнята Владик, Таня та Мирося, а ще їхня старша сестричка Віка. Наймолодшим було сім років, коли вони прийшли до гурту, а потім привели свого троюрідного братика Дениса Бербенчука.

Петро Сказків навчає малого Дениса новим ритмам – усе на слух

Спершу Петро вчив усіх грати на цимбалах, бо то найскладніший інструмент – струнно-ударний. Дивився, хто має більший хист. Виявилося, що Владик Ониськів. Далі на репетиціях діти брали різні інструменти, пробували щось грати. От, Мирославі нівроку дається гра на бубні, Тані – сопілка, Віці – бас-гітара. Маленький Денис сподобав собі ударну установку. Потім в ансамблі з’явилася скрипачка Ліля Лазарович. Вона єдина у колективі має музичну освіту.

«Решту дітей я вчу грати на слух, – каже Петро. – Музикант – це той, хто чує. По нотах зіграти, то одне. Там грають музику, яка вже написана кимось, але коли граєш на слух, то воно більше ціниться й цікавіше».

Петро мріє, аби його вихованці були мультиінструменталістами. До речі, сам він володіє більше як 12 інструментами, а свою концертну кар’єру почав у три роки – тоді грав на бубні.

У репертуарі «Петросів» дитячі ігрові пісні. Музику до них Петро підбирає сам, робить сучасні аранжування. Костюми у «Петросів» традиційні, але осучаснені. Їх для дітей пошила івано-франківська дизайнерка Любця Чернікова.

Драм-н-бейс на цимбалах

Влітку в Івано-Франківську проходив відбірковий тур на шоу «Україна має талант». Туди подалися й «Петроси». Журі вони сподобалися, пройшли далі. Поїхали на відбірковий до Києва, де зірвали справжні овації.

Там діти виконали пісню «Сірії гуси», яку заграли на народних інструментах у стилі драм-н-бейс з елементами дабстепу. Петро каже, що зал аплодував стоячи, а від суддів отримали чотири «так».

«Діти дуже тішилися, аж плакали від радості, – згадує музикант. – Я їх налаштовував, що це лиш сходинка, а не вершина. Взагалі на конкурс подалися, бо я хотів, аби вони зрозуміли, що не одні такі. Є й інші діти, які багато працюють і вчаться. Не хотів, аби в них була якась зіркова хвороба. Перш за все треба бути людьми. Отут у нас є табличка з написом: «Хочеш бути зіркою – сядь на ялинку».

Наприкінці березня «Петроси» знову їдуть до Києва, у тренувальний табір, де готуватимуться до прямих ефірів. Будуть змагатися, аби увійти в десятку найкращих. Будемо вболівати.

Не загубити, не втратити

Водночас із «Петросами» Петро Сказків заснував і дорослий роковий колектив – «Джарап». Назва – від гуцульського варіанту ялівця. У колективі вісім людей, усі місцеві – з Ворохти. Хлопці виконують народні пісні у роковій обробці.

Сказків каже, грають непогано, але на концерти поза Ворохтою ще не їздили. «Я їм все кажу: хлопці, ми маємо замінити «ВВ» і «Гайдамаків», тому треба багато й серйозно займатися, – сміється Петро. – Взагалі мрію заснувати школу з народної музики. Хочу робити це по-новому, аби і дітям було цікаво, і слухачам. Не можна нічого втратити й загубити».

Також Петро поділився ще однією мрією своєї родини – зробити у Ворохті студію звукозапису. До речі, приміщення для цього вже є – у тому ж таки Народному домі. На третьому поверсі навіть зробили ремонт. Лишається знайти кошти на апаратуру. Там «Петровичі» мріють записати свій другий альбом, дітей, колективи, взагалі якісно записувати фольк­лор. Бо де ж іще це робити, як не в Карпатах?!