Кажуть, якщо власник починає самостійно прикрашати своє авто, він стає автолюбителем. Нині знайти прикраси для машини легко, а колись водії виготовляли їх вручну.
Люди зрілого віку пам’ятають, що за радянських часів власна машина була предметом ледь не релігійного поклоніння. Тому що одна на все життя. От і чесались руки максимально прикрасити цей скарб. Промисловість тоді «прибамбасів» не випускала, тож водіям доводилося рятуватися власноруч.
Одною з перших прикрас стали шторки на заднє вікно. Справа нехитра: всередині припаювали два металевих стрижні по верху та низу вікна, на них одягалась пошита дружиною шторка – і готово. Машина вже виглядала як карета. Та фішка була незручна. Адже коли вікно зашторити, водій повністю втрачав задній огляд. Кажуть, що через це ДАІ заборонило цей «гламур».
«Досить поширеними були різнокольорові насадки на ручку коробки передач, – згадує водій з величезним стажем Микола Головенський. – Я купив таку на свій «Москвич-412». Вона була прозорою, а всередині – маленьке авто. Знаю, що продавалися насадки з трояндою чи з фігуркою голої жінки».
 |
Згадаємо прикраси 1980-90-х років. У часи, коли далеко не кожне авто мало радіо чи касетну магнітолу, водії «для понту» ставили зверху антену, точніше її імітацію. Вона кріпилася на липучці та мала проголошувати, що водій має музику в салоні.
«Моїм першим автомобілем був ЗАЗ-968М, купив я його в кінці 1980-х, – розповідає ще один водій-ветеран Ігор Олійник. – Уже після розпаду СРСР я купив на своє водійське сидіння масажний килимок із дерев’яних кружалець, його ще називали «кісточки». Пам’ятаю, він був переплетений звичайною риболовною жилкою. Один час я мав у салоні навіть маленький вентилятор, але він був непрактичним, бо просто ганяв салоном повітря і тільки збільшував витрати пального».
Автодрібничок було не злічити. На панель приладів наклеювали компас, термометр і годинник, об’єднані в один пристрій, де зазвичай коректно працював лише годинник. На повідки щіток прикріпляли аеродинамічні насадки, які мали казковим чином притискати щітки до скла на великих швидкостях та очищувати скло, розводячи потоки повітря. У салоні ставили підлокотники, під заднє скло – подушки та футбольний м’яч. Особливо корисними вважалися міліцейські чи військові фуражки, які мали додати водієві солідності при зустрічі з даішниками.
У ті часи з’явилися перші чохли на руль. В автобуси та вантажівки їх робили з розпоротого поліхлорвінілового шлангу або просто обмотували руль ізолентою. Серед власників легковиків популярним був чохол з кольорового дроту.
Кілька років тому почалася мода на знаки попередження ззаду авто. Зображення – найрізноманітніші, від жіночої туфельки на шпильці до двох людських фігурок, одна з яких недвозначно пристроїлася позаду іншої…
Були й абсолютно незрозумілі автоприкраси. Наприклад, досі важко сказати, яке естетичне чи функціональне навантаження мала голова ляльки на тягово-зчіпному пристрої (фаркопі). Одна з версій – ця іграшка мала захищати фаркоп від бруду та морозу взимку. Абсолютно некорисним був хвостик-антистатик, який водії масово чіпляли під днищем машини. Він швидко стирався і не діставав до землі, та й взагалі був гумовим, а тому не проводив струму.
Загадковим явищем були й решітки на заднє скло – осучаснені шторки, але ззовні. Ці пластикові горизонтальні жалюзі чомусь стали особливо популярними серед власників ВАЗ-2106. А ще водії ставили компакт-диски під лобове скло, бо хтось розумний закинув ідею, що вони захищають від радарів ДАІ.
Як би там не було, але перші автоприкраси у бувалих водіїв досі викликають ностальгію. Адже нині аксесуари можна купити на кожному кроці.
