Авто-вело: від ненависті до…

Роверистів в Івано-Франківську побільшало. Чи то модно, чи то паливо дороге, але факт залишається фактом. І хоч у правилах чітко написано, що велосипедист є повноцінним (!) учасником руху, цим часто нехтують – і водії машин, і самі велосипедисти. Тому й триває справжня боротьба за місце під сонцем, а в нашому випадку – за дорогу.

Велосипедист – істота, скажімо так, гнучка. Їде по дорозі – безумовно, учасник руху. Вискочив на тротуар – ховайтеся пішоходи. Сам собі хазяїн! Водії теж не кращі: для більшості з них роверисти є лише додатковою перешкодою на і без того не найкращих дорогах. І тут вмикається закон джунглів: або ти, або тебе.

Умовно всіх «колесних» учасників дорожнього руху можна віднести до трьох категорій: водії автотранспорту, велосипедисти, а також ті, що мають і машину, і ровер. З останніми найпростіше: вони були в обох шкурах. Такі люди завжди пам’ятають, що завтра вони пересядуть на двоколісного друга чи навпаки. Тому зазвичай поводяться на дорозі ввічливо.

«Дуже великим бонусом для велосипедиста є знання Правил дорожнього руху (ПДР), – говорить Наталя Каблюк, яка у власності має і авто, і велосипед. – Це значно спрощує їзду для всіх, конф­ліктів не виникає. Наприклад, я, як водій авто, за кілометр бачу не дуже вправного та нахабного велосипедиста чи людину, яка їздить впевнено та правильно, по знаках і розмітці».

«У нас просто немає хороших доріг – ні для кого. Коли я за кермом, а поряд людина на велосипеді, то стає трохи страшнувато, – коментує Зоряна Костишак, теж і водій, і роверист. – Не за себе, а за те, як поведе себе дорога, як відреагує двоколісний сусід. – Коли ж я на велосипеді, то мене страшенно дратують водії, які сигналять у спину. Та просто лякають. Тому сама цього ніколи не роблю та намагаюся бути якомога уважнішою, коли пересідаю за кермо».

Зовсім іншої думки люди, що кермують тільки автівкою.

«Вони (велосипедисти – Ред.) ігнорують усіх, – обурюється Сергій Кікцьо. – Гірше тільки п’яні пішоходи. То він по тротуарe їде, то він уже на дорогу вискочив. Не встигаєш відреагувати, як він себе поведе за долю секунди, тому й сам створюєш аварійну ситуацію для інших автівок. Велосипедних доріжок у місті немає, у заторах роверисти об’їжджають авто – без того погана ситуація ще більше загострюється. Про знання чи виконання правил узагалі мовчу!».

«Велосипедист на дорозі – такий же учасник руху, як і всі інші. І це не звільняє його від знання правил, – каже Петро Кулинич, водій з багатолітнім стажем. – Нам, водіям автівок, важко побачити ровериста. А він, у свою чергу, починає показувати трюки з маневрування чи обгону, наражаючи на небезпеку перш за все себе. Адже водій захищений кабіною, а велосипедист – ні. Тому й постраждалих серед них значно більше».

Велосипедисти теж часто вкрай негативно ставляться до водіїв автівок. Бо ті не вважають їх за повноправних. Тиснуть до краю, не пропускають, «підрізають», криють матюками тощо. Тому роверисти іноді відповідають тим самим.

«Якщо чесно, то я, буває, свідомо перешкоджаю руху транспорту. Навіть на зустрічну вискакую та лякаю водіїв. Вони по-хамськи зі мною – і я тим же відповідаю, – неохоче зізнається Андрій Зуб’як, запеклий велосипедист.

«Часто буває так, що водії самі змушують виїжджати на пішохідну зону. Проте у такому разі я не їжджу по тротуару, а веду велосипед при собі. А з водіями маршрутного транспорту в мене постійні мовчазні суперечки у вигляді непристойних жестів, – сміється Микола Подлецький. – Правила дорожнього руху знаю, проте біда в тому, що не всі водії їх дотримуються».

Отже, конфлікт триває. І ніби всі розуміють, що несуть відповідальність за своє та чуже життя, і правила знають… Та проблеми це не вирішує. Що ж робити, щоб хоч трохи виправити ситуацію?

Перш за все – навчитися поважати ще когось на дорозі. Ви – не один на смузі руху, і ваша байдужість може коштувати комусь життя (якщо й не вам). Водіям треба зрозуміти, що велосипедист – рівноправний учасник дорожнього руху. І займає він на дорозі значно більше місця, ніж здається. І нічого водієві не станеться, якщо він виділить півтора метри «життєвого простору».

Також не варто забувати, що серед велотранспорту є й такі монстри, що можуть коштувати дорожче, ніж деякі авто, а після ДТП середньої важкості велосипед ремонту не підлягає…

Велосипедистам варто частіше згадувати про те, що водій авто у разі ДТП травм скоріш за все не отримає, а от у ровериста шанси просто стовідсоткові. Також обов’язковим є обладнання велосипеда звуковим сигналом і світловідбивачами: спереду – білого кольору, по боках – жовтогарячого, ззаду – червоного. І не забувати, що тротуар не є смугою для руху, це – пішохідна зона.

А взагалі всім – зеленого світла та щасливої дороги!