Після Першої світової війни Галичина з австрійської провінції стала на кілька місяців українською, а згодом польською – аж до 1939 року. Зі зміною влади змінились і правила дорожнього руху. Тож, як їздили дорогами Прикарпаття у міжвоєнне двадцятиліття?
Машини тоді мили просто у Бистриці. Околиці Станиславова, Хриплин, 1937 рік
Перші вказівки, як пересуватися дорогами, в Польщі випустили ще у 1826 році. Але офіційні правила дорожнього руху з’явилися майже через сто років – у 1921-му, вже у відновленій Речі Посполитій. Дослівно вони називалися «Приписи про рух механічних апаратів по публічних дорогах».
Галичани, які за Австро-Угорщини їздили лівим боком дороги, тепер мусили перевчатися на правосторонній рух. Крім того, нові правила запровадили категорії водійських посвідчень, які тоді називалися дозволами. Найнижча, п’ята категорія, давала право керувати лише мотоциклами. Права поділяли водіїв на аматорів і професіоналів. Найвищу першу категорію давали професійним водіям, які мали справу з автобусами. Цікаво, що окрему категорію, ІІ-Б, видавали водіям знаменитої американської моделі Ford-T.
Так само як і за Австрії, щоб отримати права, кандидату мало виповнитися 18 років і він складав теоретично-практичний іспит. Майбутній водій доводив свої знання про будову автомобіля, а також про ПДР. Посвідчення було дійсним три роки. Але якщо авто рухалося не швидше за 10 км/год., водійських прав не треба було взагалі.
Як пише польський історик Кароль Єжи Моравський, після Першої світової водійські права були настільки рідкісними та елітними документами, як нині права пілотів літаків. Із 1924 року польський спеціалізований журнал «Auto» щомісяця публікував списки тих щасливчиків, які стали водіями. Поряд із державними водійськими курсами, які діяли переважно при військових частинах, виникають офіційні приватні школи. Порівняно з австрійськими часами, то був справжній прорив. Щоправда, цим одразу користаються шахраї. У 1930-х роках у газетах з’являються повідомлення про приватних вчителів-шарлатанів, які викладають без належних ліцензій.
Цікаво, що польські правила дорожнього руху ділилися на загальнодержавні й воєводські (регіональні). Так, по всій Польщі запровадили обмеження швидкості, які залежали від ваги авто. Машини до трьох тонн із багажем мали їхати не швидше за 25 км/год. «Планка» для вантажівок становила 15 км/год. На перехрестях, крутих поворотах, у погану погоду чи ожеледицю водії мали рухатися до 10 км/год. А на мостах потрібно було пригальмувати до жалюгідних шести кілометрів за годину.
Велике значення мали звукові сигнали транспорту. Сигналити треба було завчасно перед поворотами, перехрестями, при під’їзді до окремо розміщених будинків, а також, коли автомобіль рушав.
У той же час дорожній рух регулювала й місцева влада. Як пише краєзнавець Михайло Головатий, у 1928 році рух по станиславівських вулицях Липовій (Шевченка) та Голуховського (Чорновола) обмежили до 6?км?/?год. А в 1932 році частину Липової, ближче до парку, взагалі закрили від автомобілів.
