Чорнобиль близько

На перший погляд – цілком звичайні села у Снятинському районі Прикарпаття. Якщо не заглиблюватись у проблеми та хвороби мешканців, то ніколи б і не подумав, що тут третя зона ураження після вибуху на Чорнобильській АЕС*. У суботу, 26 квітня, буде 28 років з моменту тої трагедії. Чим нині живе прикарпатська «чорнобильська зона» і звідки вона в нас взялася?

Несподівана паніка

Одне із «забруднених» сіл – Стецева – розташоване на трасі між Городенкою та Снятином. Найпростіше доїхати туди саме з Городенки, бо швидше й дорога краща. Прямі автобуси нечасті, люди звикли добиратися попутками. Водії залюбки підбирають бабусь із торбами. «Репортер» підвезли два експедитори, які прямували на Чернівці.

За вікном усе розцвітає, зеленіє, суцільні широкі поля. Краса! У супутників передсвятковий настрій. Говоримо про погоду, трохи про політику, що ціни зросли, долар виріс. Нарешті минаємо вказівник – село Стецівка. Перепитую чоловіків, чи знають вони, що якраз в’їхали у «чорнобильську зону»? Мовчать. Очі круглі, здивовані.

«Та ви жартуєте? Ми ж тут роками чи не щодня їздимо, яка зона?!» – з недовірою каже один з чоловіків.

«Тут же люди живуть, дивіться, городи обробляють, будуються, – ще з більшою недовірою говорить водій. – А ви звідки це взяли?».

Отож переповідаю їм те, що діз­налася від науковців університету нафти і газу, зокрема, доцента кафедри екології Лариси Міщенко. Виявляється, після вибуху на Чорнобильській АЕС атмосферним вихором опади з радіонуклідами випали у Снятинському районі, де й утворили зону підвищеного забруднення. У ній опинилися кілька сіл: Стецева, Стецівка, Підвисоке, Русів і Потічок. У 2003 році ті ж науковці проводили тут спеціальні дослідження. Брали проби ґрунтів, води, харчів. Усе виміряли та аналізували. От і виявили, що за щільністю забруднення Снятинський район відноситься до третьої зони.

«Господи, та я ж картоплю в жінки зі Стецівки купив! – не на жарт запереживав експедитор. – Я її тепер їсти не буду. У мене дитина маленька. Викинути її тепер чи перепродати? А те, що ми так їздимо, воно також впливає? Треба начальству казати, аби доплачували за шкідливість».

Живемо, як і жили…

У Стецевій – тиша і спокій. І на село якось не схоже. У центрі – багатоповерхівки, парк з вибіленими деревами, побілена бруківка попри дорогу, є й якісь будинки з натяком на архітектурність, кілька пам’ятників, симпатична дерев’яна капличка, торговий центр. Щочетверга тут ще й базар. Доволі живеньке село, треба сказати. І в 1986 році тут не було жодної паніки, і зараз – тихо. Люди більше переймаються політикою та війною.

За зеленою огорожею чоловік у робочому одязі набирає воду з криниці. То пан Дмитро. У Стецевій живе понад десять років. Сам із Чернівців, сюди переїхав у якості зятя. Каже, добре пам’ятає той день, коли вибухнув Чорнобиль.

«Якраз зранку, 26 квітня, я був у Києві, – розповідає чоловік. – Їхав у відрядження до Казані. То поїзд замість стояти півгодини, поїхав через десять хвилин. Лиш у Казані мені кажуть: «У тебе вдома вибухнув реактор». Перепитав, де саме? «Та десь у Черкасах». Відповідаю: «Я ж із Чернівців, то далеко». Але виявилося, що не дуже. Але нічого – живемо, як і жили».

Дорогою зустрічаємо стареньких чоловіка й жінку – Юлію Антонюк та її брата – Степана Волощука. «Дивіться, як вишня зараз гарно цвіте, – говорить дідусь і нагинає розквітлу гілку з-за паркана. – Колись скільки цвіту було, стільки й плодів. Так родили, що не годен був усе зірвати. А зараз що? По одному де-не-де, а далі бігом падає і то гниле. А чи не через Чорнобиль?».

На сільському базарі Марія Палейко торгує насінням на дерев’яному столику. Хвалиться, що за нинішній торг вже до свят прикупила колечко ковбаси. Про те, що живе у «чорнобильській зоні», говорить, дізналася тоді, коли виробляла пенсійне та отримала надбавку.

«Чого воно так сталося, що якраз наше село й ті решта потрапили в ту зону – не розумію, – зіт­хає пані Марія. – Але скажу так, по правді, що через ту радіацію у людей ноги пухнуть. По селі ще кажуть, що та біда не з Чорнобиля прийшла, а через те, що колишній голова колгоспу недалеко закопав отрутохімікати. Йому ще за то зірку героя дали. Такої біди наробив…».

Під особливим наглядом

Дорогою до сільської амбулаторії минаємо дитячий садочок і школу. Якраз закінчились уроки, малюки повибігали на вулицю. На спокійній, гарненькій вулиці стало гамірно, весело.

У приміщенні амбулаторії пахне фарбою. Дитяча мед­сестра Таїсія Грицак білою фарбою малює двері. Біля неї миє підлогу Марія Найдюк. Привітні жіночки розповідають, що про вибух у Чорнобилі дізналися, як і всі люди – з телевізора.

«Потім до нас до року після тої катастрофи також приїздили люди і щось тут виміряли, – говорить пані Марія. – Пам’ятаю, що роздавали якісь жучки, що вимірюють радіацію, і ми мали їх носити. Потім здавали пристрої, а спеціалісти записували показники. Дані відправляли у район. Ми навіть уявити не могли, що радіація дійшла й до нас. Але ні паніки, ні страху не було. Більше якось переживалося за тих людей, що в Чорнобилі».

Жінки в один голос стверд­жують, що діти, які народилися після Чорнобиля, – не мають здоров’я. «Я себе згадую, яка була, а тепер мої діти – велика різниця, – говорить Таїсія Грицак. – Наша амбулаторія обслуговує три села – Стецеву, Стецівку й Підвисоке. То на обліку із цих сіл – понад 70 дітей-інвалідів. В одній Стецевій – 45 хворих діток (з населенням понад 3000). Є дуже важкі діти з різними вродженнями. Недавно померла п’ятирічна дівчинка. Мала слабеньке сердечко».

Лікар-стоматолог Віталій Рожко стверджує, що радіація добряче позначилася на здоров’ї селян. Зокрема, на їхніх зубах. Медик працює у Стецевій з 2004 року і навіть написав на цю тему кандидатську. Стоматолог стверд­жує, що стан ротової порожнини і зубів мешканців цієї зони – найгірший у районі.

До речі, усі тутешні мешканці – під особливим наглядом медиків. Не лише місцевих. Двічі на рік тут проводять планові перевірки, плюс приїздять фахівці.

За словами головного лікаря Снятинської центральної районної лікарні Володимира Крокоша, у них на диспансерному обліку перебувають 5613 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Із них 4286 дорослих та 1327 дітей.

«У цих п’яти селах спостерігається найвищий ріст онкозахворювань, – говорить Крокош. – У порівнянні з 2012 роком онкозахворювання зросли на 11,3 %, вроджені аномалії – на 7,7 %, вегето-судинні дистонії – 1,4 %, хвороби системи кровообігу – 4 % та хвороби кістково-м’язевої системи на 4,5 %».

На жаль, вирішити цю проб­лему неможливо, хіба полегшити людям життя фінансово. Ті надбавки, які вони отримують, – мізерні. І то в селі поговорюють, що й їх відміняють – економлять бюджетні кошти.

⃰ Залежно від рівня забруднення ґрунтів законодавство України визначає такі зони радіоактивно забруднених територій: 1) зона відчуження – територія, з якої евакуювали мешканців у 1986 році (30 км від епіцентру); 2) зона безумовного (обов’язкового) відселення (50-60 км від епіцент­ру); 3) зона гарантованого доб­ровільного відселення; 4) зона посиленого радіоекологічного контролю.