У неділю, 17 липня, в Україні відбулися проміжні вибори до Верховної Ради. Змагання за сім мандатів пройшли у різних областях. На Прикарпатті це був 85-й виборчий округ — Калуш і район, Рогатинщина і частина Галицького району. Аж 37 кандидатів взяли участь у перегонах за крісло в парламенті, яке залишив по собі нинішній міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик.
За всіма ознаками, фаворитів на окрузі було два: Сергій Насалик (БПП, брат міністра) і Віктор Шевченко (УКРОП, брат нардепа Олександра Шевченка). За даними ЦВК, станом на середу, 20 липня, з результатом 21,19 % переміг Шевченко. Насалик відстав приблизно на тисячу голосів — 19,72 %. Явка виборців становила 38,05 %.
Мертвий сезон
Цьогоріч влада зробила проміжні вибори в липні, в мертвий сезон, коли люди займаються виключно своїми справами. Особливо таке твердження справедливе для економічно активного населення — молоді та середнього віку — тих, хто заробляє гроші. За таких умов можна більше розраховувати на адмінресурс і старших людей, які на вибори ходять частіше.
Службовці — основа основ адмінресурсу, коли тиском, погрозами чи заохоченнями із клерків роблять безкоштовних агітаторів. Адмінресурс працює і в холод і в спеку, людям вкладають в голови думку про те, що їх перебування на посадах залежить від того, як вони служитимуть владі. І вони служать, деякі навіть прислужуються.
Провладний кандидат
Стартувати з цієї позиції завжди легше, особливо якщо це місцеве самоврядування — ніби й не «злочинна влада», і не останні люди. Так, провладний кандидат від БПП Сергій Насалик майже не проводив якоїсь видимої агітації, за нього працювали бюджетники.
За владу голосує і та частина бізнесу, яка «в темі», яка хоче, щоб усе залишилось, як є. Справа в тому, що сучасні парламентарі левову частку роботи присвячують, як вони кажуть, «затягненню грошей на округ», нібито для розвитку тої території, де обиралися. Насправді ж, у межах того округу організовується управлінсько-бізнесова зграя з освоєння «вибитих» коштів. Роботи чи послуги хоч і робляться вже не на папері, але коштують при цьому втридорога. Прості люди тішаться, що влада хоч щось робить, а сама влада не забуває добре бізнесувати на цьому. Звісно, що крихти треба розділити правильно, щоб якомога більше людей брали участь у схемі, бо тоді вони всі переживатимуть за її збереження.
Для таких маніпуляторів найбільш благодатний ґрунт — робити те, що видно неозброєним оком: дороги, благоустрій, пам’ятники, озеленення. Тоді кожен посполитий побачить: раніше квітів не було, а тепер є, дороги не було — і ось вона! Чудо, а не влада. Виберемо їх собі ще раз.
Успішні практики з розкрадання кочують з одного міста в інше, туди ж перебираються ключові фігури організаторів і наглядачів для поширення «передового досвіду» з роблення людей щасливими. Маємо ці факти як у Калуші, так і в Рогатині. Небажання громадян аналізувати, що відбувається, власний корисливий інтерес у співпраці з владою або ж рабський послух чи свята байдужість спричиняються до того, що кількість голосів за такого кандидата значна, а часто й достатня для перемоги. Власне на це й був розрахунок братів Насаликів, які розповідали про свій «стабілізець» місцевого масштабу.
Фактор втоми
З іншого боку, коли одна й та сама влада довго відтворює себе, то від неї втомлюються. По-перше, відсутність бізнесової та політичної конкуренції призводить до монополії, а вона — до занепаду. По-друге, абсолютна влада розбещує, відбувається моральний упадок верхівки, посилюється приниження тих, хто не бере участі в дерибані. Відповідно загострюється потреба у рівновазі та справедливості — саме так у суспільстві виникає запит на нові (молоді) обличчя.
І тут хитра влада намагається виростити собі «домашнього опозиціонера» — щоб він був, але великої сили не мав, щоб мав якісь недоліки, був «замолодий» чи не досвідчений, мав якісь специфічні амбіції до посад, щоб не ріс надто швидко і не становив загрози. У будь-якому разі для хитрої влади такий опозиціонер має бути. Тоді вся виборча боротьба стає в русло контрольованого конфлікту, коли пес гавкає, та не кусає. Крім того, наявність такого персонажу на виборах забезпечує владі респектабельність, демократичність, створюється ілюзія боротьби сил добра та зла або — для дуже хитрої влади — боротьба сил непереможного добра та кволого незграбного добра. Люди виберуть сильне добро — тут можна не сумніватись. Але серед «добра» був широкий вибір.
Саме таким кандидатом у виборчому окрузі № 85, напевно, мав бути Віктор Шевченко. Але той самий фактор втоми, а ще потужний ресурс, безкоштовні поїздки в «Буковель» і доволі професійна робота виборчого штабу дали несподіваний результат — Шевченко виграв. Судячи з його обличчя на прес-конференції, для нього це теж стало приємним сюрпризом.
Вояків можна більше
В Україні війна. Тому влада не може ігнорувати настрої виборців, у яких родичі та друзі в окопах. Між людьми побутує переконання, що ті хлопці, що «на війні» — вони справжні, не фальшиві, таким можна довіряти. Часто таке супроводжується почуттям провини за те, що ми, мовляв не воювали, а вони — так, тож вони заслужили більше, достойні бути у владі.
Часто людей навіть не цікавить кваліфікація таких претендентів, їхні професійні можливості. Одним словом, герої (і справжні, і камуфляжні) для влади становлять певну небезпеку. Хоч і ця політична мода на камуфляж потроху спадає. Для правлячої влади важливо ті голоси, які можуть бути віддані за атошника, якимось чином зв’язати чи законсервувати.
Найпростіший спосіб применшити вплив фактору АТО — мати кілька кандидатів «звідти». Рано чи пізно вони зайдуть між собою в конфлікт, а ще — їхні виборці будуть збиратися за принципом «хто де служив», з ким і де. Тоді за рамки самих учасників бойових дій, їхніх друзів і членів родин жоден з атовців далеко не вийде. Що влада й намагалася довести, що, нарешті, і сталося.
Гроші мають значення
В умовах тотального зубожіння громадян, які від бідності потроху перетворюються в населення, прямий чи тим більше прихований підкуп, безоплатні товари та послуги суттєво впливають на симпатію виборця. Навіть якщо юридично все чисто — на рівні впливу чи маніпуляції свідомістю — це суцільний бруд, цей процес ніякого відношення до формування вільного волевиявлення на виборах не має.
Підкуп місцевих авторитетних чи впливових людей, вплив через церковні парафії та «соціальний зелений туризм» зробили свою справу. Виборці перетворюються в голосувальників і підставки під прапорці, а виборчий округ — у поміщицький маєток. Мала явка (38 %) у такому разі може бути навіть знаком, що не все так погано, тобто є значна частина людей, які не хочуть бути причетними до виборчого торжища.
Пару слів про зраду
Отже, маємо результат — обрали представника фінансово-промислової групи, який навряд чи особливо дбатиме за національні інтереси, а от про свій клан і розподіл багатств між багатими не забуде точно. Бідних чекає нова серія підкупів на наступних виборах.
Багато голосів віддано за недостойних, безпринципних та аморальних людей. Кілька голосів отримали цілком «технічні», нікому не відомі кандидати.
Багатьом людям байдуже. Молодь проігнорувала вибори зовсім.
Трохи про перемогу
Не обрали кнопкодава, не обрали «бідного» люстрованого прокурора, не обрали одного з феодалів. Хоч трохи голосів віддали за молодих і перспективних.
Замість епілогу
Навряд чи хто стане сперечатися про те, що Україна лише почала крокувати в бік демократії (влади народу) і справжніх виборів. Власне йдеться про вибір, а не голосування. Бо, наприклад, у СРСР голосування теж було, а вибір? Зрозуміло, що всі ці роки паперової незалежності кожна влада намагалася продовжити радянську традицію голосування, але так, аби виглядало, що йдуть справжні вибори.
Аби отримати бажаний результат, влада не тільки активно втручається у виборчий процес, але й намагається моделювати розвиток подій, програмувати. В основі цього програмування лежить людська поведінка і, скажемо прямо, — не найкращі якості.
Лінь, небажання брати відповідальність за своє життя, низька освіта, відсутність переконань, марнославство, корисливість — усе це той матеріал, з яким працюють інженери з виборів. Політична сила, що хоче виграти, мусить або сповна використати цю недосконалу людську природу або ж її максимально нейтралізувати. І для першого, і для другого потрібен великий ресурс — грошей, людей, знань, багато іншого. Але для справжніх виборів ще треба змагання ідей і суспільство, яке цього хоче. Натомість, жебраки завжди йдуть за хлібом.
Скоро осінь, і Господь поверне розум та пам’ять. Зберігайте спокій. Надія та віра є.
