У п’ятницю, 26 лютого, у театрі кіно «Люм’єр» відбулася прем’єра наївної комедії режисера Івана Кравчишина «Політ золотої мушки». Представляти стрічку приїхав сам режисер, а також актори нашого театру, які у ній знялися.
Детальніше про кіно в інтерв’ю з Іваном Кравчишиним.
«Ця оповідка про Галичину, – розказував Кравчишин. – Це три історію про окрему цивілізацію, ім’я якій Галинина. Ми спеціально робили кіно не вишиванкове-вихідного дня, хотіли показати не так, як туристи, які приїжджають сюди для зйомок. Ми показуємо Галичину такою, яка вона є, і знімали тільки галицьких акторів».
Стрічку знімали на Верховинщині і в Добромилі, на Львівщині, тож зараз об’їжджають кожну місцину, звідки брали акторів, і роблять презентації.
«Такі свіжі обличчя я у Києві я не зустрічав, – каже режисер. – У Києві дуже важко знайти акторів, які можуть спокійно і чесно говорити з екраном. І ми приїхали у ваше місто, зайшли у театр і попросили, аби актори пройшли проби. Я підійшов до пані Люби Ніколаєнко і запропонував їй, а вона – та ви туристи, приїдете, надурите голови і нічого з того не буде. І вона була дуже почудована, коли її запросили на зйомку».
Актор Володимир Пантелюк зіграв у стрічці старосту, він сам пропонував включити до неї типові галицькі весільні приповідки. А Станіслав Білий грав одного з сільських чоловіків, які напередодні весілля добряче випили, а тепер не знають, де закопали самогонку.
«На весіллі у нас грав «Гурт Петровичі» – вони просто царі, – каже режисер. – Якби не вони, то гуцули б нас з’їли. Бо ми накривали три столи на весілля, з правдивою їдою і почала наливати води замість горілки, підійшла одна пані і каже –ви або наливайте горілки, або ми вам писки наб’ємо. Бо то є весілля. Налили. Майстри, як почали грати, то всі миски кинули і давай танцювати, ми бігом за ними знімати».
Ще одна маленька акторка – дівчинка Іванка з Верховинщини, вона разом з Софією Кравчишин грали дитячі ролі.
«На час зйомок їй було 4 роки і ми піднімали її в 4 ранку, – розповідає режисер. – Іванка ходила так, як вона хотіла, а нам же треба було, як нам треба. Ми вже і крейдою малювали, але нічо не помагали. А її бабця каже, вона як актриса любить гонорари, і ми їй після кожного дня давали подарунок-гонорар. Вона підійшла якось до мене і каже – ви не вмієте знімати кіно, кажу так ясно – хто про гори вміє знімати кіно. Але той дядько, що за оператора, його нині дуже зуби болять, то пройди так, як ми просим. Вона каже – добре, один раз зроблю, як ви кажете. І вийшло все ідеально. І ці дві дитини, коли вони стояли у фіналі і дивилися як горіла хата, – то вони зробили нам кіно».
Comments are closed.