Процес реставрації розтягнеться не на один рік, тому що всі роботи проводяться за рахунок парафіян, хоча церква Різдва Христового є пам’яткою архітектури державного значення. Але, крім двох охоронних знаків, держава ні на що не спромоглася, інформують “Вікна”.
Точна дата побудови церкви невідома. Науковці припускають, що це кінець XIII століття – початок XV століття і що до неї на цьому місці стояла дерев’яна церква, датована XII століттям. У 1349 р. під час завоювання Галичини поляками останні спалили її.
Споруду неодноразово руйнували татари. Наприкінці XVIII століття поряд із церквою Різдва Христового був збудований францисканцями монастир Чесного Хреста. Нині – діючий собор Української греко-католицької церкви.
До відкриття Ярославом Пастернаком у 1936 році фундаментів літописного Успенського собору в Крилосі церкву вважали княжою катедрою.
У ХVІ ст. церкву Різдва Христового згадано в історичних джерелах як головну культову споруду ремісничих об’єднань, цехів. Польський король Сигізмунд ІІІ 1593 р. затвердив статут гончарного цеху в Галичі, згідно з яким церква Різдва Христового була його власністю. А вже за рік храмом опікуються братства.
Упродовж ХVІ–ХVІІІ ст. церкву Різдва Христового кілька разів руйнували татари і вона прийшла навіть в запустіння, але вже у другій половині ХVІІІ ст. її починають відбудовувати і вона набуває сучасного вигляду. Один із дзвонів для дзвіниці вилито 1785 р. Тоді ж зроблено дерев’яний різьблений позолочений одноярусний іконостас, виготовлено три металевих панікадила.
Церкву реставрували 1825 року. Керував відбудовою архітектор Берґер. Власне тоді з північного і південного боків ліквідували контрфорси, у притворі розмістили відсутні раніше хори.
Подальша історія церкви пов’язана з особою отця Миколи Винницького (1869–1929), який 1895 р. став співпрацівником, а за 7 років – парохом Галицької парохії. Він і допоміг архітекторові Левинському реставрувати (1904–1906) храм. Після реставрації церква набула сучасного вигляду. До початку ХХ ст. вона була покрита двосхилим дахом із бароковим західним фронтоном. До західного фасаду прилягала дерев’яна дзвіниця. Під час реставрації (1904–1906) споруджено нову баню, відновлено інтер’єр. Після закінчення робіт церкву освятив 1906 року митрополит Андрей Шептицький.
У церкві 1960 року провели ще один ремонт, ґрунтовно оновлено внутрішній інтер’єр. Олійний живопис на євангельські сюжети виконали брати Михайло і Петро Щупаки.
На відміну від княжих білокам’яних соборів, церква Різдва Христового побудована з місцевого м’якого каменю – мергелю і цегли на вапняному розчині. Вона – цінна пам’ятка архітектури пізнього Середньовіччя і одна з найдавніших церков Галицького деканату.
