Багатодітна родина Дмитровських із села Грабів Рожнятівського району понад 10 років обробляла землю, яку їм виділила сільрада ще у 2003 році. Ділянка за кількасот метрів від хати була зручною, бо вдома прикутий до ліжка син із ДЦП. Але землю забрали, нічого не пояснивши. Родина вже два роки добивається справедливості.
Маленьке охайне подвір’я, невеличкі грядки з городиною, хата та літня кухня. Тут і тулиться велика родина Дмитровських. Голова сімейства пан Василь розповідає, що він сам із багатодітної родини, як і його дружина Світлана. І вони народили десятеро дітей. Двох синів, зітхають Дмитровські, вже поховали.
Чоловік з жінкою показують свою господарку. В однокімнатній літній кухні, що одразу служить залом, спальнею та кухнею, мешкають із 26-річним сином Віталієм. У нього ДЦП. Він прикутий до ліжка, не розмовляє, мало на що реагує. Пан Василь ніде не працює, отримує копійки по догляду за сином. Каже, за тими грошима навіть соромно їхати в район. Пенсія, яку отримує син, йде на ліки, памперси. Її не вистачає. Дмитровські кажуть, якби не старша донька, яка зараз в Італії, то пропали б – і вони, і син-інвалід.
Поруч у невеликій хатині туляться ще шестеро людей – старша донька Оксана з чоловіком та двома дітьми. Зараз вони чекають народження третьої. У Оксани – розсіяний склероз. Ще з ними живуть молодші донька та син Дмитровських.
«Я народила 10 дітей і жодної допомоги ні від держави, ні від районної влади не відчувала, – говорить пані Світлана. – У 2002 році звернулася до сільради, аби виділили землю. Голова зголосилася, сказала, щоб я написала заяву. Так і зробила. Заяву прийняли. Мені виділили земельну ділянку на 10 сотих».
Пані Світлана розповідає, що то було захаращена й нікому тоді не потрібна земля. З чоловіком та дітьми вони її розчистили, повивозили каміння, облагородили і з того часу садили городину. З того й живуть. Ще те місце добре, бо близько від хати – за 500 метрів.
«Я не можу далеко відлучитися від дитини, – говорить пані Світлана. – Лиш вийду на двір – Віталік вже кричить. Інколи попрошу когось з сусідів посидіти, поки я там пораюсь, і бігом біжу додому».
Зо два роки тому, каже жінка, ту земельну ділянку в них забрала та сама голова. Віддала одному чоловікові з їхнього села. Він раніше приходив, аби Дмитровські продали землю, але ті відмовились. Подружжя стверджує, що тоді він якось із головою домовився і землю у них тихенько відібрали.
Василь Дмитровський згадує, що тоді дружина з сином були в лікарні, лежали в реанімації, а новий власник скористався цим, викопав картоплю, зібрав кукурудзу, спалив сіно та завіз гравій.
«Він не боявся Бога, що він робить? – плаче жінка. – Його мати – моя кума. Перепрошувала, казала, що дасть йому гроші на іншу ділянку, аби цю лишив, а він вперся, бо головиха сказала, що більше ніякої землі не дасть, лиш цю».
Пані Світлана стверджує, що зверталася до сільських депутатів, але ті не допустили її на засідання. Далі була прокуратура, суди. Історія тягнеться вже два роки. Дмитровські просто хочуть добитися справедливості.
«На суді сільська голова брехала, що ми обробляли ту землю лише три роки, – пригадує Світлана Дмитровська. – Потім ще в одному суді – що шість років. Але у мене є підписи людей, свідки. Та в селі всі знають. Мені образливо, бо вона знає, яка ситуація в хаті, який син хворий, і таке допустила».
Натомість сільський голова Галина Чекіт стверджує, що Світлана Дмитровська тою ділянкою користувалася незаконно, бо використовувала її не за призначенням, тобто не для будівництва, а для ведення сільського господарства.
То чому сільська голова стільки років мовчала?
«Просто всі ті роки не було претендентів на земельну ділянку, – відрубує Галина Чекіт. – Там треба будувати, а не садити картоплю. До нас звернувся житель села Грабів, його мати також багатодітна, і попросив ділянку під будівництво. Він живе в чужій хаті, його звідти практично виганяють. Він має маленьку дитину. А та жінка нічим не обділена. У неї одна дочка побудувалася, друга в Італії. У нас рішення сесії приймали 13 чоловік і ніхто з них не сказав: «Давайте віддамо ділянку їй, а тому чоловіку знайдемо десь інакше».
Та все ж таки сільський голова пообіцяла виділити Дмитровським землю для городів ближче до хати, бо на тій ділянці, яку роками обробляли, вже повним ходом йде будова. Хоча перед тим казала, що землі взагалі нема…
