Ще півроку тому франківчанці Наталці Щегловій навіть не снилося, що вона житиме в Куала-Лумпур, Малайзія. Нині ж вечірки в басейні на даху хмарочосів та вихідні на райських островах в океані – для дівчини майже буденність. А рушієм раптових змін стала… економічна криза.
За освітою Наталка юрист. Вчилася спочатку у Франківську, пізніше – в університеті імені Шевченка в Києві. Ще рік здобувала в Європі диплом магістра, вивчала економічний аналіз права.
«Нас вчили аналізувати закони економічними методами, тобто прогнозувати, як та чи інша норма вплине на суспільство, – розповідає дівчина. – Без такого аналізу неможливо написати якісний закон. Це було дуже круто, і ця наука захопила мене куди більше, ніж «чиста» юриспруденція. Та й в Україні таких фахівців небагато, тож я сподівалася, що знайду роботу за фахом».
Коли повернулася до Києва, розіслала безліч резюме, але нічого на зарплату більш ніж на 1500 грн. не знайшла. Тому пішла працювати в один із банків з іноземним капіталом, де займалася орендою нерухомості. Та після цьогорічного обвалу гривні зарплати стало вистачати лише на якісь базові потреби.
«Я ніколи не збиралася шукати роботу за кордоном, і навіть коли вчилася в Європі й гадки не мала виїжджати з України, – зізнається Наталка. – Проте я хочу жити з певним рівнем комфорту, хочу подорожувати… Багато моїх друзів за останніх півроку теж виїхали».
Робота
Американська компанія, в якій нині працює Наталка, займається онлайн-освітою. Дівчину взяли на роботу одразу після співбесіди по скайпу.
«Я побачила вакансію на Facebook-сторінці однієї знайомої, яка там вже працювала. Вона теж з України. Тож мала нагоду дізнатися про компанію більше. Хоча багато чула про неї й раніше. Це відома компанія з амбітною місією змінити систему освіти у всьому світі. Надіслала резюме та рекомендації, а після співбесіди – ще копії дипломів і фотографію. І все», – розповідає дівчина.
Усі інші питання: отримання робочої візи, реєстрацію в міграційній службі, пошук помешкання тощо, забезпечував роботодавець.
«Мабуть, усе просто збіглося в часі і просторі», – усміхається Наталка.
Компанія – міжнародна. Тут працює близько 200 осіб із 35 країн. Іноземців – 60-70 %. Є декілька з США та Канади, багато з довколишніх країн – Індії, Нової Зеландії, Індонезії, Філіппін, а ще – з Естонії, є трохи зі Східної Європи. Українців – семеро. Обов’язки Наталки: шукати іноземцям житло для оренди та вирішувати усі проблеми, які з ним виникають, займатися оформленням робочих віз.
«Попри те, що в мене звичайна офісна робота, тут дуже ліберальне ставлення та гнучкий графік: можна працювати з дому чи з кав’ярні. Багато питань вирішується на неформальному рівні: з одного боку, менше бюрократії, з іншого – й чіткості теж менше, – розмірковує Наталка. – Багато уваги приділяють корпоративній культурі, клімату в колективі, спілкуванню, дизайну офісів, тобто тим речам, які в Україні звикли вважати навіть не друго-, а третьорядними».
Розваги
За словами Наталки, її очікування збіглися з реальністю. Середня зарплата починається від 1000 доларів. Кімнату в будинку з інфраструктурою (а до неї можуть входити тренажерний зал, паркова, джакузі, навіть басейн на даху) можна зняти за 300 доларів. Харчування настільки дешеве, що вдома собі ніхто не готує. Тож заробітчанкою Наталка себе не вважає, бо ж може дозволити собі зовсім інший рівень життя, ніж при подібній роботі в Україні: комфортну квартиру, цікаве спілкування, насичене дозвілля, мандри. Наразі досліджує острови Малайзії.
«Їх тут безліч. І це казкові місця, просто як з реклами «Баунті», – сміється дівчина. – Пальми, кокоси, прозора вода. Кожен острів славиться чимось своїм: на багатьох дуже розвинений дайвінг, а на острові Пенанг багато стріт-арту. А в одному містечку було враження, ніби опинилася в Європі: велосипеди, канали, вулички, – ніби в Нідерландах. Сподіваюся, невдовзі потрапити на Борнео».
Переліт на острови коштує близько 30 доларів.
Місцеві теж мандрують. Та в більшості з них є дві головних розваги. Перша – шопінг-моли (торгові центри). Саме там зосереджено все соціальне та культурне життя, і саме там більшість місцевих проводять левову частку свого вільного часу. Друга – їжа.
«Малайзійці люблять їсти, розмовляти про їжу, і разом з «Як справи?» обов’язково спитають, чи ти пообідала і що саме, – розповідає Наталка. – Окрім малайзійської, дуже популярні китайська та індійська кухні. Але якщо охарактеризувати коротко, то це «рис+курка», хоч і в безлічі варіацій з різними соусами. І, звісно ж, усе досить гостре. А ще – багато фруктів, яких раніше й не бачила: манго, папайя, маракуя – тут банальність».
Наталя зізнається, що гострі азіатські смаколики припали їй до вподоби. А ще сподобалися вечірки в басейнах на даху хмарочосів. А ось чого бракує українці в далекій Азії – так це культурних подій: виставок, концертів, показів.
Усмішки та корупція
«Бажання остаточно виїхати з України поки немає, – каже Наталка. – Та мені вже стало цікаво пожити й в інших країнах, спробувати, як там. У Малайзії планую бути 2-3 роки, може трохи більше. Хочу відчути, що я тут живу. Наразі є і те, що подобається, і те, до чого не можу звикнути».
Найважче, за її словами, звикнути до постійних заторів і шаленого руху на дорогах: «Тут усі на машинах. У сім’ї – в кожного своя. Громадський транспорт розвинений погано. І частково через це, а частково через спеку, люди дуже мало ходять. Гуляти ж по вулицях взагалі не прийнято. Відповідно, й пішохода тут учасником руху, здається, не вважають. Тротуари дуже вузенькі».
З іншого негативу – корупція:
«Коли маєш справу з малайзійськими фірмами, треба 100 разів перевіряти, чи вона справжня. Тут, як і в Україні, – всі кричать про корупцію, проте нічого не змінюється. Щоправда, недавно на хабарі зловили прем’єр-міністра. Тож зараз у Малайзії – великий скандал».
А ось що безмежно подобається українці, так це усмішки на обличчях геть незнайомих людей:
«На відміну від нас вони багато усміхаються – і це дуже приємно. А ще в них культ білої шкіри, тож з білошкірою дівчиною, незалежно від того, звідки вона – тут всі привітні».
Свої
Українців у Малайзії хоча й небагато, проте більше, ніж можна очікувати. В основному це програмісти, які працюють за фрілансом, і живуть по кілька місяців у різних країнах Азії, а ще – гіди, які працюють з російськомовними туристами.
«Ми дуже єднаємося на Facebook, тож знайти співвітчизників досить легко», – каже дівчина.
Попри минулорічну трагедію з «Боїнгом», місцеві до українців ставляться привітно:
«Нині більшість із них знає, де розташована Україна і знає, що в нас війна з Росією. А ще вони знають, що в Україні холодно, але не більше, – каже Наталя. – Щоправда, днями спілкувалася з малайзійцем, який вивчав в Україні медицину. Певний час серед тутешньої молоді це було дуже популярно. Він каже, що у Львові йому було дуже добре, і він хотів би повернутися в Україну».
