На Франківщині у горах живе самітником Павло із Криму

На Надвірнянщині біля гори Гропа вже другий тиждень живе чоловік на ім’я Павло. Родом він із Криму, потім жив у Києві, подорожував та зупинився у закинутій колибі на Франківщині, де збирається залишитись надовго. Про це розповіла Олександра Фатюк, яка зустріла самітника у горах, подорожуючи 2-3 квітня.

Пропонуємо прочитати враження мандрувальниці від зустрічі із Павлом:

Дійшовши до зупинки у Бистриці я навіть не встигла обтруситися від снігу, як приїхав автобус. Я зі своїм наплічником забилася в самому заді автобуса, а коло мене сів хлопець із дерев’яними фуркалами (флюгерами) в руках. Що я можу сказати? На той момент я була на своїй хвилі і геть не брала до голови те, що, той, хлопець, ну дуже вже часто на мене зиркав. Коли приїхали до Надвірної і практично всі люди вийшли з автобуса, я міцно обхопила свій наплічник, зібравшись виходити. Але той хлопчина вхопив мене за руку, аж розвернув… і з дуже щирим і лагідним поглядом запитався, чи я часом не маю теплих сухих шкарпеток… Я автоматично кивнула головою, що маю і з посмішкою сказала, що якщо потрібно, то поділюся. Але у відповідь я не побачила посмішки – ця людина дивилася на мене поглядом, який переповнений безмежною вдячнісю… Цей погляд ніколи не забуду. Я була спантеличина – не розуміла, у чому справа. Мені хлопці таких питань ще ніколи не задавали. Коли вийшли на вулицю, то глянула на його ноги – і все зрозуміла. Він неймовірно сильно змерз, бо був взутий у звичайні мешти (коли він за мною йшов, то вода в тих капцях хлюпала). Я зразу увійшла в його положення, оскільки сама трошки в автобусі примерзла в ноги, незважаючи на те, що мої черевики були сухими.

Розкопуючи у своєму наплічнику шкарпетки, я між іншим запиталася у хлопця звідки він і куди прямує. Від почутоко мало не зомліла! Виявилося, що його звати Павло і що він уже два тижні проживає за адресою – колиба під горою Гропа і що на найближчий час – це його дім! Я чесне слово разів десять перепиталася, чи правильно його зрозуміла…

Родом він з Криму, але в гори приїхав з Києва, де якийсь час його підтримувала хрещена мама. Батьки десь у Росії – дуже давно відмовилися від своїх дітей (у Павла є старші два брата і одна сестра, але їм до нього байдуже: один брат служить на флоті, другий крішнаїт і зараз десь у Індії, а сестра не пригадую, де… Точно пам’ятаю лишень, що вона творча і має якийсь талант у руках, щось майструє). Що стосується самого Павла, то він з гори спустився, аби приїхати у Надвірну і продати ті дерев’яні фуркала, про які я згадувала вище. А на виручені гроші придбати собі їжу та все необхідне. Павло столяр. Що стосується його віку, то мені важко сказати. В розмові з ним я в один час подумала, що йому 19, але потім схилилася до думки, що йому набагато більше… Він дуже худий (напевне вже сам робить дірочки на поясі, аби його затягнути на штанах), непоголений, виснажений, тому мені важко сказати. Одне знаю точно – він не бомж! Він виглядав максимально охайним як на людину, яка спустилася з гір, хоча штани були дуже зашуркані, від нього не було неприємного запаху. Він з вигляду, як звичайний турист. І те, що він майструє там в колибі – я також вірю , бо бачила його руки…

Мені стало так сумно, коли я побачила його реакцію на подаровані шкарпетки – він втішився, як мала дитина і не міг надякуватися – подарував мені фуркало на згадку та ложку, яку сам вирізав – сказав, що не хоче задарма ті шкарпетки брати. Від цього хлопця віяло такою самотністю, що я ледь стримувала себе, щоб не розплакатися. Я Павлові всю їжу віддала, яка в мене була у наплічнику, цирету, карту, мотузки і ще багато різних дрібниць, які вважала, що йому знадобляться в горах… Люди, які стояли на зупинці дивились на нас, як на ненормальних… Бо я вмовляла його все це взяти. Там на зупинці ми і розійшлися. Вже здалека Павло крикнув аби я, як тільки розтане сніг, обов’язково заходила в гості в його колибу під горою Гропа. Коли приїхала додому, то мої втішилися і вимагали галасливого святкуванння мого Дня народженння. Приготуванння до застіллля та саме свято мене відволікло від думок про ті події, які відбулися зі мною вранці. А от сьогодні совість мене домучує – я дала Павлові все необхідне, щоб при бажанні вижити в лісі, але як християнка не зробила головного – не привезла його додому і не дала можливість йому відмитися, відігрітися і відправитися своєю дорогою – я тупо відкупилася речами матеріальними. Мені так погано і так стидно – неймовірно сильно хвилююся за нього.

І тепер розумію, що не гори тягнули мене в цю мандрівку, а потреба цієї людини зігрітися теплими шкарпетками. Маю звичку фотографувати людей, яких зустрічаю, коли мандрую, тож маю фото і цього Павла, правда якісне фото не скину зараз, бо USB від фотоапарата в Франківську. Перефотографувала його з фотоапарата камерою від скайпу. Я все це написала аби ви знали, що є такий Павло, який реально зараз живе в холодній колибі під горою Гропа в той час, коли кожному з нас тепло в своїх домівках в оточеннні людей, яких любимо ми і які люблять нас. А комусь десь і в цю мить так самотньо. Прохання, якщо хтось планує йти в ті краї, то обов’язково загляньте в ту колибу… Я у понеділок спробую подзвонити у сільську раду в Бистрицю – можливо вони в курсі цього хлопця.

Гропа — гора в Українських Карпатах, в масиві Ґорґани (хребет Братківський). Розташована на межі Тячівського району Закарпатської області та Надвірнянського району Івано-Франківської області.