У четвер, 15 жовтня, в Історико-меморіальному музеї Степана Бандери у селі Старий Угринів Калуського району відбулася зворушлива подія. Ветеран російсько-української війни, колишній боєць Сил спеціальних операцій Володимир Симанишин, який унаслідок важкого поранення втратив обидві руки, презентував власну виставку картин під назвою «Життя з вірою в перемогу».
Сьогодні чоловік не лише самостійно керує автомобілем та їздить на велосипеді, а й створює яскраві полотна, які продає на аукціонах для допомоги побратимам, йдеться в сюжеті Канал 402.
Мені колись казали, що я буду малювати. Це було так дуже скептично: «Що ви, люди, розказуєте мені? Я з руками не малював, а ви мені розказуєте, що я без рук буду малювати», – розповідає Володимир. – А вже коли почали говорити про виставки, я ще більше до цього скептично поставився, бо кажу: «Ну куди? Яка виставка? Я ж не Далі, Ван Гог, я просто собі щось мазаю».
Саме малювання стало для Володимира порятунком. Побачивши, як військовий малює, медики, друзі й побратими приносили фарби та полотна, до лікарні аби підтримати та заохочувати не кидати творчість. Хоч сам він у власний талант тоді майже не вірив.
Просто примотували до руки пензлик і таким чином малював, – говорить художник. – Пізніше я вже дізнався, що можна ногою малювати і ротом, і мені вже спеціальні пензлики приносили. Я кажу: ні, я більше схиляюся до того, що якщо в мене ще залишилася частина руки, то я подумаю, як це зробити, бо я інженер за спеціальністю і точно придумаю, як це правильно зробити.
Володимир розповідає, повномасштабне вторгнення застало його в Польщі, де він працював. Без військового досвіду чоловік повернувся в Україну. Долучився до територіальної оборони, а згодом потрапив до одного з підрозділів Сил спеціальних операцій. Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Бахмут. У 2023-му під час виконання бойового завдання ворожий дрон із боєприпасом вибухнув поруч із ним.
Шок, мабуть, був і тілесний, і у свідомості, – пригадує ветеран. – Я не до кінця зрозумів, що тоді сталося. Ти наче виконуєш свою роботу, і в один момент вибух і ніби включили і виключили світло. Ти нічого не бачиш, чуєш крик побратимів, а сам не бачиш, не розумієш, не рухаєшся, але водночас відчуваєш, що живий залишаєшся.
Вибухом Володимиру відірвало руки, тоді він отримав важкі травми обличчя та пошкоджений зір. Спочатку реанімація, потім місяці лікування й реабілітації. Найважче, пригадує ветеран, було просити про допомогу навіть у звичних побутових справах, та прийняти, що життя доведеться будувати заново.
Навіть якісь такі елементарні речі, які ти вже звик робити сам, тут ти маєш просити про допомогу. Іти там чи до мами просити, чи до медсестри, чи до інших когось, побратимів, які були поруч, для того, щоб це зробити, – розповідає Симанишин. – Тобто, оця втрата якоїсь такої самостійності і індивідуальності, десь воно мене, мабуть, дуже сильно і дуже довго тригерило.
Малювання стало не лише частиною відновлення, а й способом допомагати тим, із ким пройшов фронт. Свої картини ветеран передавав на благодійні аукціони, а виручені кошти спрямовував на придбання техніки для військових.
Нині у музейній залі Володимир представив 30 картин. Жодна не нагадує про війну, адже на полотнах яскраві кольори й життя. Саме таким, каже художник, хоче бачити світ навколо.
Бо війна це період короткий, якою би вона не була, а життя було до війни і буде після війни, – говорить ветеран.
Володимир і далі відкриває для себе нові можливості й будує плани на майбутнє. Одна з його найбільших мрій тепер стати військовим капеланом. Щоб підтримувати тих, хто нині проходить шлях, який він сам колись подолав.
