Влітку 1917 року в Станиславові стояла російська армія. Російської імперії вже не існувало, а країною правив Тимчасовий Уряд. Тоді до міста приїхав майбутній письменник Віктор Шкловський.
У 1923 році він написав автобіографічний роман «Сентиментальна подорож». Значна частина спогадів присвячена літній кампанії 1917 року.
Ось таким Станиславів запам’ятався гостю.
«Приїхали до міста. Зупинились у готелі, здається, «Асторія». Місто Станиславів переходило з рук в руки. Росіяни і австрійці брали його то справа, то зліва, то спереду, то збоку. Я в’їжджав до нього вже третій раз за цю війну, і кожен раз іншою дорогою. Місто було багате, будинки збереглися, обстріл дуже мало їх зруйнував. Найбільше постраждали околиці й газовий завод. Але це не дивно — деякі будиночки відстояли від окопів на кілька кроків. У цих будиночках мешкали люди. Наша лінія проходила одразу за річкою Бистрицею-Надвірнянською. Таке розташування позицій було незручним, так казали всі. Зроблено це було для донесення, аби написати: «Наші війська перейшли Бистрицю-Надвірнянську». Війська переповняли місто.
Штаби ледь не всіх дивізій 12-го корпуса, який на той час більше походив на армію, тіснилися в місті. У готелі, де я зупинився, мешкали чини оперативного відділення штабу; на подвір’ї стояла батарея, на даху знаходився артилерійський спостережний пункт, внизу, у польському кафе, що жваво торгувало, сиділи офіцери, а в повітрі висіли двокольорові, у два димки —?коричневий і синюватий —?розриви австрійської шрапнелі. Вночі особливо чутно було постріли наших гармат, вони роздавалися буквально під вухом, гулко відбиваючись від стін подвір’я. Звук такий, немов на кам’яну підлогу кидають великий м’яч.
Станиславів — єдине місце на фронті, де мені довелося спати у ліжку і навіть з постільною білизною».
