У неділю, 3 травня, на вулиці Грушевського у Франківську відбулася акція “Free Azov” на підтримку бійців Маріупольського гарнізону, а також усіх безвісти зниклих і полонених захисників. На ній зібралися їхні рідні, ветерани, військові, небайдужі франківці й гості міста, пише Репортер.
Акцію організували до 12-річчя “Азову”.
Багато побратимів “азовців” досі перебувають у полоні. Дуже багато побратимів там загинули. Деякі бійці, які організували цю акцію, самі раніше перебували в полоні. Тому дуже важливо й символічно, що заходи до відзначення річниці підрозділу розпочали саме так, – говорить дружина військовополоненого захисника Лілія Гуртовська.
За її словами, нині в російському полоні перебуває понад 800 бійців “Азову” і багатьох із них незаконно засуджують.
Мого чоловіка в грудні минулого року засудили на 22 роки. І мають ще повторно судити. Тому потрібно кричати про те, що наші захисники там ув’язнені, що їм присуджують незаконні й неправдиві вироки за те, чого вони не робили. Усе, що з ними роблять у полоні, просто не вкладається в голові, – говорить Лілія Гуртовська.
Читайте: «Я просто козацького роду». Тоні Тунайт привіз у Франківськ трембіту з фронту
Учасники акції принесли з собою прапори з портретами рідних і плакати із закликами до боротьби за їхнє повернення додому.
Чоловік Лесі Андрійчак Михайло 2 липня 2024 року доєднався до ЗСУ. Воював на Покровському напрямку. У листопаді отримав поранення, пройшов реабілітацію й захотів повернутися на фронт. Перевівся до однієї з бригад НГУ. А 26 березня 2025 року під час першого бойового виходу зник безвісти. Відтоді Леся з двома дочками вже понад рік чекає на бодай якусь звістку про Михайла.
Ми чекаємо. Як би не було, ми чекаємо його. Ми віримо в нього. Від долі не втечеш – як мало статися, так і сталося. Але ми стоїмо. І ми будемо стояти попри все, – каже Леся Андрійчак.
Додає, боляче від того, що не всі люди розуміють цінність таких акцій.
Ми стоїмо за своїх рідних. Ми стоїмо за воїнів. Стоїмо, щоб нагадати, що в Україні – війна. І дуже боляче, коли ти стоїш із плакатом своєї рідної людини, а хтось відвертає погляд. Ми не вандали, не садисти. Ми стоїмо, щоб нагадати про наших рідних, які пішли нас усіх захищати. Ми боремося за їхні права, – говорить Леся Андрійчак.
Оксана Бандура разом із дочкою тримає в руках прапор із портретом свого чоловіка Миколи. Він ще у 2015 році став на захист України, воював в АТО. Згодом демобілізувався, після початку повномасштабного вторгнення знову повернувся на фронт.
Його всі поважали. Він був у мене найкращий. Мав переводитись в тилову частину, але його кинули в гарячу точку. Він не виходив зі мною на зв’язок понад 4 місяці. А потім, на самий Великдень, мені принесли сповіщення, що він зник безвісти. Цей Великдень мені запам’ятається назавжди, – говорить Оксана. – Чому так сталося, не знаю. Я лише хочу його швидкого повернення додому. Бо моє серце стискається від болю.
Нагадаємо, 25 квітня в Івано-Франківську відбулася акція-нагадування про військовополонених і безвісти зниклих захисників. У ній взяли участь рідні військових, небайдужі франківці та гості міста. Люди зібралися, щоб вкотре нагадати про тих, хто досі не з нами.
Читайте: Ті, що пішли першими. Історія добровольця з Коломиї Андрія Балацького
Авторка: Мирослава Надкернична
