Андрій на псевдо «Джим» — молодший сержант, командир відділення у 102 бригаді. Родом із Рогатинського району, з села Підвиння.
До війська прийшов добровільно в березні 2022 року, у момент, коли сумнівів уже не залишалося: потрібно брати відповідальність і ставати в стрій, розповіли в бригаді.
Моє завдання просте й складне водночас: бути командиром, — каже Андрій. — Відповідати за людей, за рішення і за наслідки.
Говорячи про героїзм, він не говорить про себе. Натомість згадує побратима — старшого сержанта з позивним «Адєса».
Під час надзвичайно складної евакуації пораненого бійця противник зробив усе, аби зірвати порятунок: евакуаційні шляхи були заміновані, по групах працювали міномети, артилерія, FPV-дрони та «мавіки» зі скидами. Одну з евакуаційних машин знищили. Кілька спроб дістатися до пораненого не дали результату. Ситуація ставала критичною. І тоді було ухвалене рішення, яке межувало з самопожертвою.
Прийняли дуже ризиковане рішення — прориватися напролом, — розповідає Андрій. — «Адєса» на одній машині фактично прокладав дорогу іншій. Його автомобіль прийняв удари на себе, і це дало змогу врятувати пораненого. Евакуація вдалася. І з «Адєсою» все добре.
Коли мова заходить про те, чи варто йти служити, Андрій не дає простих відповідей.
Це складне питання. Звичайно, всім страшно. Але наше завдання не втратити державність, за яку мільйони людей проливали кров. Попри всі складнощі, потрібно робити вчинки й ухвалювати рішення, за які не буде соромно ні перед дітьми, ні перед власною совістю.
Він визнає, що є рішення, які демотивують, є речі, що здаються нелогічними й болючими. Але навіть у цьому є межа, за яку не можна заходити.
Ми не маємо права розслаблятися, зневірюватися й опускати руки. Бо це боротьба на виживання. І ми мусимо вистояти.
Читайте: На Франківщині відкрили ще три мобільні Пункти незламності
