Два тижні тому громадський діяч Максим Лисицький зібрав речі і переїхав жити з рідної Москви до Івано-Франківська. Каже, Росія нині не надто комфортне місце для тих, хто не згоден з офіційним курсом Кремля. Що, на його думку, сьогодні відбувається в російському суспільстві, чим привабило саме наше місто і що він планує тут робити – у розмові з «Репортером».
– Максиме, як потрапив в Україну?
– Приїхав з групою спостерігачів на вибори, це мені допомогло перетнути кордон, бо нині він фактично на замку – і правильно. Перший раз, як громадський діяч, приїхав в Україну в 2012 році. На той момент вів кілька спільнот у соцмережах, якраз опозиційних, і оскільки в нас була проукраїнська позиція, з нами зв’язалися люди з діаспори – поможіть волонтерами, і так почалося. Цього разу це була співпраця зі Світовим конгресом українців. Влітку вперше побував у Франківську, на форумі української діаспори, придивився. До того західніше Києва не був, тоді ще спеціально до Львова поїхав…
– Шукати бандерівців?
– Спеціально по кафе питав, де можна попити крові російської. Жартую. У мене, звісно, не було жодних упереджень.
– Чим займався у Москві?
– Та заробляв, як і більшість звичайних людей, усім потроху – і будівельником, і сторожем, і офіціантом, і кухарем. Але більше навчався, отримав диплом з економіки машинобудування.
– А як щодо політики?
– Десь з 2006 року я почав цікавитися політикою, читав, цікавився конфігурацією сил у Росії – чому суспільство влаштовано так, що ніби перемогла демократія, але у всіх на очах розгортаються абсолютно інші процеси. Довго не був членом ніяких політичних організацій, просто придивлявся. Десь двічі навіть на руський марш ходив, подивився на те. Опинився не в тому місці, тож мене «замели» в міліцію.
Знаєте, як буває, коли проводиться такий захід, то на маленьку площу виводять ряжених політичних активістів, і хто з загону вибився, того й загрібають. Почався якийсь рух, усіх стали замітати в автобуси. Навіть просто хлопець з дівчиною гуляли, їх теж забрали. Вона у сльози, хлопець – ви порушуєте мої громадянські права!.. А до них такий круглий міліціонер: дам зараз дубинкою по голові, будуть тобі права.
З того всього в мене склалося враження, що цю державу переробити неможливо, треба створювати нову. Читав літературу на цю тему, познайомився з чудовими людьми – Олексієм Широпаєвим та Іллею Лазаренком, співзасновниками політичного руху «Націонал-Демократичний альянс».
– І які в них позиції?
– Альянс виступає за створення кількох російських республік, перезаснування федерації як союзу національних республік, розширення повноважень регіонів, відмову від неоімперської внутрішньої політики. Альянс заснований у 2010 році, і з того часу проводимо різні акції, у 2011-му ми влилися в ті ж протести на Болотній.
– Кажуть, опозиціонерів у вас не дуже люблять…
– Ну того ж Лазаренка ФСБ пасе офіційно, про що йому надіслали повідомлення. До Широпаєва, здається, минулого року приходили репортери, які принесли йому торт у вигляді карти Росії та запропонували гарно розрізати. Сказали, що знімають кіно про національну єдність. А потім зробили кіно «про зрадників». Мені пощастило, не чіпали, хіба кілька разів забирали в міліцію.
– Нам зараз важко зрозуміти, що відбувається з росіянами, здається, народ просто зомбований. Як це виглядає зсередини?
– Зомбований – недалеко від правди. Більшість людей не має власної думки, вони відтворюють те, що їм говорить масова пропаганда. Це складна тема. Загалом є культурна інерція саме тої системи, яку в нас по телевізору називають «руськім міром». Це все одно, що розігнати каток, а потім взяти й розвернути його в іншому напрямку. Повертається дуже повільно або ж його можуть спинити якісь різкі обставини. Для російського суспільства така інверсія дуже характерна, особливо інверсія цінностей, тобто люди можуть до упору йти в одному напрямку, а потім, коли впираються й розуміють, що далі тупик, то розвертаються у протилежному.
– Довго чекати повороту?
– Думаю, ні. Зараз уже очевидно, що все призведе до глибокої та болючої для населення кризи. Ми бачимо, як витікають гроші з Росії, що відбувається з рублем, банками і т. д. Росію чекає те, що сталося з СРСР. Спершу економічний колапс, а далі вже неминучі зміни політичного курсу. Все повторюється. Скоро будемо спостерігати, як формуються черги за талонами на талони… Ми ж бачимо, яку політику проводить Кремль, проти їхніх банків вводять санкції, а вони забороняють імпорт лосося, а коли заморозять рахунки Путіна, вони розбомблять Воронеж.
От недавно проходив «руській марш» і були ці тітоньки з плакатами «Ми санкцій не відчуваємо». Економіка буде падати, доки вони не відчують це на собі. От я до батьків дзвонив – кажуть, поки що все нормально.
– До слова, як стосунки з батьками?
– Нормальні. Скандалів нема. Але все одно – це люди, виховані у радянській системі з відповідним набором цінностей: бандери-кровопивці, майдан переміг, тепер у них гей-паради не припиняються. Це я, звісно, перебільшую, але установки саме такі. Ми постійно дискутуємо. Починаєш їм по пунктиках розбирати, то погоджуються, що все не так чудово, але – «якось переживемо».
– У нас чим плануєш займатися?
– Друзі помогли знайти житло, шукаю роботу, є вже кілька варіантів, я ж два роки кухарем працював, а у Франківську закладів не бракує.
А щодо громадської діяльності, то нині в Росії є тенденція – тікають політичні активісти, люди, які хочуть чогось більшого, ніж ковбаса та горілка. Якщо вашій владі вистачить політичної мужності провести реформи, то тут буде жити краще, ніж у Росії. І тоді почнеться уже ковбасна еміграція. А якщо ми плануємо все ж таки проваджувати громадську діяльність, то треба буде з тими людьми займатися, а хто це буде робити, як не російські політичні активісти? А ми б могли, коли стане більше біженців, створювати свої політичні структури – близько до Росії, але в безпеці.
