Вітання! Мене звати Андрій Волосюк. Я заступник командира танкового батальйону 10 ОГШБр «Едельвейс». Мені 27 років, з яких 5 я на війні. Втім, давайте з самого початку.
До повномасштабки
Народився у 1997 році в Луцьку. Батьки – звичайні працівники, далекі від армії. Чому пішов у військо? Напевно, завдяки шкільному викладачу захисту Вітчизни, який багато розповідав про ЗСУ. Довго думав, який військовий фах обрати. В піхоті дуже багато людей (а я інтроверт), ще й по полях потрібно бігати. В артилерії треба багато рахувати, а я не любив математики. Сапер помиляється один раз – така собі перспектива. Тому став танкістом.
У 2015 поступив до Львівської академії Сухопутних військ, яку завершив через чотири роки. Вчили там нормально. Жодного разу не пошкодував у виборі професії.
Про те що потрапив у 10 окрему гірсько-штурмову бригаду довідався вже на розподілі. Був командиром танкового взводу, але виконував обов’язки зампотеха роти. У 2020 брав участь в Операції Об’єднаних Сил – так тоді перейменували АТО. Тоді це був Маріуполь. У бойових діях танкісти участі не брали, адже за Мінськими домовленостями важке озброєння було відведене на другу лінію. Хоча нас часто піднімали по тривогах, виїжджали в поля, у райони очікування, відпрацьовували виїзди на бойові рубежі. Тобто більше тренувались, ніж воювали.
Найдовший марш
Повномасштабку зустрів на полігоні у Старичах, Львівська область. 24 лютого 2022 року нас підняли по тривозі близько 4 ранку, почали прогрівати машини. О п’ятій надійшов наказ на марш і ми рушили на Волинь. На початках москалі мали значне ударне угрупування на кордоні з Волинською та Рівненською областями, тож наша бригада мала прикривати Ковельський напрямок. Мали подолати своїм ходом близько 350 км, що для машин вісімдесятих років виявилось ще тим випробуванням.
Дорогою в мене поламався танк – під Червоноградом погнало масло з трансмісії. Одразу біля нас зібралось багато цивільних. Жінки нагодували бутербродами, чоловіки принесли інструменти та допомогли полагодити машину.
Близько 12 ночі два наших танки заночували на трасі біля Луцька. Кілька хлопців пішли в сусіднє село по воду. Місцеві побачили замурзаних військових у чорних комбінезонах, подумали, що то москалі і почали тікати. Було і смішно, і сумно.
Під Ківерцями мій танк перегрівся. І знову допомогли люди. Кількома машинами вони по черзі возили екіпажі в село, аби хлопці змогли помитись. Врешті-решт ми доїхали до вказаної точки і зайняли оборону.
Але за тиждень розвідка донесла, що москалі перекинули значну кількість своїх батальойнних тактичних груп на Київщину, де вони вже далеко просунулись і намагались взяти столицю у кільце. Відтак, надійшов наказ висуватись і нам.
Бої на Київщині
Перебазувались у Малин, що на Житомирщині, але бойові дії точились на кордоні з Київською областю. Тоді ми тільки вчились воювати, було багато хаосу, але якось щастило. Принаймні мені – точно.
Якось поїхав на завдання під село Будо-Вороб’ї. Поки їхав, москалі відступили, тож отримав команду вертатись назад. А позаду у засідці стояв наш інший танк. Спочатку вони прийняли нас за кацапів, уже прицілились, але врятував синьо-жовтий прапор на броні, який ми перед тим причепили.
Другий раз їхали на підсилення піхоти у Морозівку. Я тоді був по-похідному, тобто висунувся з командирського люка по пояс. При під’їзді до села нас ледве не спалив наш же гранатометник, але в останній момент розгледів жовту пов’язку на моєму плечі. Добре, що хлопець мав гарний зір.
Досить часто виїздили на стрільби з закритих позицій. Це коли ти за кілька кілометрів від ворога, стріляєш по координатах, які тобі дають зі штабу. Найбільш вдалий наш виїзд був чотирма танками біля села Привітне. Ми стріляли по школі, де росіяни мали КСП. Потім аеророзвідка повідомила, що у під…рів більше нема КСП.
Читайте: Вісім днів на нулі. Як танкісти з 10 бригади воювали в піхоті (ФОТО)
Невдовзі штурмували міст в районі Кухарів. Мій Т-72 їхав першим, по боках просувалась піхота, позаду ще один наш танк. Це було вже затемно, десь о 21.00. Звісно, нервував, бо не знав, що попереду і що по тебе прилетить із темряви. Але того разу обійшлось. Під…ри втекли і ми взяли міст без жодного пострілу.
Далі була Наливайківка. Ми заховали танк у кущах, а самі зайняли підвал в хаті, метрах у двадцяти. Раптом почався ворожий обстріл з мінометів 122 калібру. Били довго. Одна міна влучила в танк і він згорів. Шкода звісно, але екіпаж лишився неушкодженим – і це головне.
На початку квітня москалів з Київщини прогнали, нас поповнили новою технікою та відправили на Донбас. А перед тим я став командиром танкової роти.
Пекельний Донбас
Там було набагато жорсткіше. Вже під час розвантажування ешелону у Покровську по нас прилетіли дві ракети. Не влучили. Спочатку стояли біля Бахмута, потім перекинули під Сіверськ. Вже понад три роки тримаємо там оборону.
Після падіння Лисичанська і Сєвєродонецька у липні 2022 наша артилерія стала відчувати гострий брак боєприпасів. Москалі просувались завдяки вогневому валу, а нам відповідати було нічим. Втім, ситуацію врятували наші Т-72. Танкових снарядів існував значний запас і техніка щодня виїздила на стрільбу з закритих позицій. Було таке, що два танки за день могли настріляти 200 снарядів.
Спочатку результативність була низька, бо толком не вміли корегувати вогонь. Але дуже швидко волонтери підігнали планшети, танкісти навчились працювати із програмою «Кропива», відтак влучність суттєво зросла. Був випадок, коли з другого пострілу навідник Юрій Вовкун розвалив водонапірну вежу у Берестовому, де під…ри обладнали спостережний пункт.
Читайте: Як танкісти 10 бригади “привітали” ворога зі святом Покрови (ФОТО)
Тоді у ворога майже не було дронів, танки могли вільно виїжджати на вогневі. Найбільшу загрозу для нас становила їхня артилерія та важкі міномети. Проте, у танк не так легко влучити. Крім того, танкісти активно залучались для стрільби прямою наводкою та у контратаках для прикриття піхоти. Отже, не в останню чергу завдяки нашій вогневій підтримці, наступ росіян зупинили, лінія фронту стабілізувалась.
Як ми штурмували посадку
Найбільше запам’ятався один бій влітку 2022. Ми мали прикривати піхоту, що зачищала посадку біля села Миколаївка, неподалік Лисичанського НПЗ.
Спочатку мав їхати танк Ігоря Андрушка, але його пошкодили і він повернувся. Довелось їхати йому на заміну. З нашою піхотою, яка вже висунулась вперед, ми розминулися. По рації чув, що з іншого боку до посадки прямують три москальських танки. Невдовзі по доповідях зрозумів, що наші стугністи два знищили, але один ще десь катався.
Отож їду я вздовж корчів, нікого не бачу. Треба сказати, що мій танк був без прапора (вони швидко рвуться від вітру), а хрести на броні тоді ще не малювали.
В кінці посадки побачив групу піхоти, сидять під деревами, чілять. Я за 20 метрів зупинився, але машину не глушив. Висунувся з люка. Вони мені помахали, я їм. Придивився, а в них на руках червоні пов’язки. Про всяк випадок запитав по рації у замкомбата, що мене координував: «То наші?». Одразу відповідь «Ні, їбаш!». Тут ще мій навідник Микола Ватаман каже, що збоку стоїть БМП з літерою «Z». Одним словом, заїхали до москалів.
Читайте Навідник танка з бригади «Едельвейс» Микола Ватаман: «Хочеш жити – усьому навчишся швидко»
Заховався я в башту і наказав влупити в БМП. Потім перевели гармату правіше і тричі шарахнули по піхоті. Їх розкидало по всій посадці, невеличкими фрагментами. Після того від’їхав назад на кілометр і став чекати.
По рації на мене вийшов «Хантер», старший нашої штурмової групи. Він подумав, що я втік. Трохи ми з ним погавкались, але знайшли спільну мову. Повертаємося до «цвинтаря російської піхоти». Тут із кущів вилазить наш штурмовик і жестами показує, що з іншого боку посадки їде російський танк.
Я знову був по-похідному, тому незабаром побачив ворожу машину, що рухалась лівим боком до мене. Зробили постріл, влучили у корпус. Танк зупинився, командир і механік вискочили та побігли до посадки, прямо на нас. Може, були контужені і не дуже добре орієнтувались у просторі. Ми з Ватаманом їх покосили зі штатних АКСУ. Тільки розібрались з ними, як виліз російський навідник. Микола влупив по ньому з гармати. Потім ми ще вивезли на броні двох наших 300-х піхотинців та повернулись. Посадку зачистили, «едельвейси» там надійно закріпились.
Стрьомний день народження
Я народився 28 листопада. То на мою днюху в 2022 році 4 танки нашої роти чергували між Роздолівкою та Веселим. Раптом надходить команда – під…ри накопичуються для штурму біля Яковлівки, відтак треба виїхати на пряму наводку.
Розрядив по них цілий конвеєр – 22 снаряди. Повернувся в район очікування, знов команда – продовжити вогонь. Дозарядився, поїхав. Наш екіпаж діяв настільки швидко і злагоджено, що москалі не зрозуміли, звідки по ним стріляли. Відповідно, по нас не було жодної «отвєтки». Напевно, це був найкращий подарунок на днюху в моєму житті. З радіоперехватів почули, що під…ри зазнали суттєвих втрат і про штурм уже не йшлося.
Коли відстрілявся вдруге і повернувся на базу, побратими організували невеличкий шашличок. Але то вже зовсім інша історія.
Сучасні реалії
В середині 2023 року став відчуватись брак танкових боєприпасів. Паралельно – шалений розвиток дронів. У москалів з’явились досить ефективні засоби ураження бронетехніки – «Ланцет», «Прівєт», «Куб», «Молнія» тощо. Удосконалились можливості аеророзвідки. Відтепер наш танк нерідко сам ставав мішенню, навіть не встигнувши доїхати до вогневого рубежу. Був випадок, коли по машині влучили три fpv-шки. Знищити танк вони не змогли, але пошкодили приціл.
Хоч і ми не сидимо склавши руки, чекаючи на фатальний безпілотник. Наші танки обварюють системою антидронового захисту «Купол». Завдяки благодійній організації БФ «SUN» та міському голові Івано-Франківська Руслану Марцинківу бойові машини отримали станції радіоелектронної боротьби. Під час відбиття штурму наш танк пошкодили, екіпаж евакуювався, але перед тим увімкнув РЕБ. Коли у сутінках його евакуйовували, бачили кілька дронів противника. Вони всі попадали навколо і жоден не влучив у броню.
Що сьогодні роблять танкісти? Періодично нас залучають до відбиття ворожих штурмів. Якщо є загроза прориву бронетехніки противника, ми завжди в готовності їх гідно зустріти. І ще я сподіваюсь, що ми нарешті перейдемо у контрнаступ, вирвемось на оперативний простір, де наші танки ще скажуть своє вирішальне слово.
Записав Іван Бондарев
Comments are closed.