День Соборності України в Івано-Франківську відзначили в молитві за полеглих захисників України. На Вічевому майдані зібралися сотні франківців, щоб вкотре засвідчити: українці єдині й згуртовані, бо прагнуть незалежності та суверенітету.
А також, щоб віддати шану тим, хто в цій боротьбі за Україну, віддав найдорожче – своє життя, йдеться на сайті Оперативні новини
Щороку 22 січня Україна, на жаль, вже вкотре, зі сльозами та у війні відзначає День Соборності. Сьогодні наше місто є надійним тилом для Збройних сил України, є прихистком для людей, які постраждали через війну. Є містом де ми шануємо полеглих воїнів, опікуємося їхніми родинами. Є містом злагоди та містом для життя всіх його мешканців. Івано-Франківськ у своїй історії завжди брав активну участь у житті держави. І в далекому 1919 році саме Івано-Франківськ був столицею ЗУНР. І фактично були перші такі заходи для зародження України, як самостійної держави. Сьогодні ми перебуваємо у війні, сьогодні ми просимо в Бога, щоб найперше зберіг Україну, захистив український народ, дав нам можливість перемогти нашого одвічного ворога. І подарував краще майбутнє, гідне майбутнє для молодих українців, – говорить заступник міського голови Івано-Франківська Віталій Федорів.
Посмертні відзнаки міського голови «За честь і звитягу» вручили рідним загиблих Героїв. Ці відважні воїни – Гбур Олег, Гунченко Максим, Данів Іван, Даценко Володимир, Дебенко Мирослав, Івасюк Ярослав, Кокорудз Ігор, Коропецький Ігор, Кузик Андрій, Лепетюк Євген, Мазур Віталій, Монарха Борис, Паньків Роман, Пічак Богдан, Слівка Іван, Стрілецький Андрій, Тарасов Захар, Янкович Ярослав.
Я вам скажу, що тоді наші хлопці, наші сини йшли у 2014 році – вони йшли за нас з вами, за свою землю, за батьків, за дітей. За те, щоб діти ходили до школи, щоб ми говорили нашою рідною, українською мовою. Тепер, звичайно, багато чого інакше. Але все одно, є такі, які йдуть і віддають свої життя за те, щоб наша країна перемогла. Я думаю, що так і буде! Не те що думаю, я знаю: ми переможемо обов’язково!», – переконана пані Ольга, матір загиблого Володимира Шарабуряка.
За словами рідних такі поминальні заходи – свідчення того, що про жертву їхніх найдорожчих людей пам’ятають і шанують.
Для мене це в першу чергу пам’ять. Це пам’ять про мого чоловіка, про батька моєї дитини. Це пам’ять для неї, для мене. Це не просто відзнака. Людина віддала своє життя і це потрібно пам’ятати. Найдорожче, що у нас є – він віддав. Тому для мене вона означає дуже багато. Не хотілось би, щоб наші хлопці там гинули. Але, на жаль… Надіємось, що це все швидко закінчиться. Тому віримо в перемогу. Йдемо вперед. Йдемо до мети Слава Україні! Слава нашим Героям!, – каже Ірина Іващенко-Гунченко, дружина полеглого Героя Максима Гунченка.
Мати полеглого воїна Мирослава Дебенка розповіла, що материнський біль від непоправної втрати їй допоміг подолати саме син.
Я відкрила його заповіт, який він написав перед тим, як іти на війну. Бо він прекрасно розумів куди і для чого йде. Мирослав написав: «Вірю, що все буде добре. Ми переможемо і будемо нашу рідну Україну відбудовувати в усіх розуміннях». У ті хвилини я зрозуміла, що мій син живий. Бо віра і любов не вмирає. Він для мене в кожній дитині, адже вони – це майбутнє України, заради якої він віддав своє земне життя Мирослав, – каже пані Ольга, матір полеглого захисника Мирослава Дебенка.
Марія Данів – дружина полеглого захисника Івана Даніва поділилась, як переживає горе від загибелі чоловіка на війні. Каже, що завжди відчуває присутність коханого і це допомагає їй йти далі.
Не можу сказати я вдова, я – дружина Даніва Івана. Ми прожили 21 рік разом, у нас прекрасних троє дітей. Зараз я стала вже бабуся, ми дуже тішимося. Я знаю, що він дивиться на мене і так само дуже радіє. Він з найпершого дня 24 лютого пішов захищати нас. Завжди казав: «Хто як не я», «Як не я, то мої діти, я не пущу їх!». 19 березня він був поранений. Я думала, що якось попрошу, щоб він не йшов вже. Дуже важко мені з трьома дітьми було. Але він сказав «Я не можу, там мої хлопці». 24 травня 2023 року він пішов на Донеччину, 13 червня він загинув. Я дуже дякую, що наша мерія не забуває і вшановує, присвоює відзнаки. Тому що у наших серцях він живий, і не тільки в серці у мене, а в нашій Україні, – ділиться Марія Данів.
Матері, дружини, діти й сестри полеглих Героїв також розповідають, що дуже цінно бути разом, у спільноті. Це символічне зізнання, саме в День Соборності, ще раз доводить, що наша сила і непереможність – в єдності.
Я хочу подякувати кожній мамі, дружині, сестрі наших воїнів, Героїв. Найбільша цінність, найбільший дар, який у нас є – це наше життя. Наші воїни поставили на нашу Україну свої життя, віддали найдорожчий дар, який у нас є. Хочу подякувати кожному військовому, який зараз воює на передовій в надскладних умовах. Я хочу кожному з них подякувати за те, що ми маємо можливість стояти тут, спілкуватися. За те, що ми знаємо, що вони нас захищають. Хочу закликати кожного допомагати, підтримувати нашу армію, хлопців ЗСУ. Вони молодці – додає Ірина Іващенко-Гунченко.
Поминальною панахидою за усіх полеглих українських військових завершили відзначення Дня Соборності України. Ціною життів найвідважніших відстоюємо право на волю і незалежність. І в цьому кровавому шляху маємо бути єдиними й згуртованими щодня, кожен на своєму місці, допоки не здобудемо перемогу.
