У середу, 18 грудня, в тимчасово окупованому росією Криму помер український бандурист Остап Кіндрачук. Йому було 87 років, пише УП.
Сьогодні вночі Остапа Юрійовича не стало. Світла пам’ять! — йдеться у повідомленні на його сторінці у Facebook.
Журналіст Василь Чепурний розповів, що хоча Кіндрачук народився на Галичині, після лікування у Криму залишився працювати моряком на півострові. З 1955 року почав грати на бандурі й виступати в місцевій капелі. Досліджував історію козацтва в Криму і на Кубані, знімався в документальних фільмах.
Армія українська із Криму відійшла, а кобзар Остап Кіндрачук – лишився. І грав на набережній Ялти, сидячи в колоритному українському одязі, стверджуючи: тут – Україна, – написав Чепурний.
Президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль розповів, що Кіндрачук ще у вересні грав на набережній Ялти, а у листопаді відзначив 87-річчя.
Ще у вересні він грав на Набережній у Ялті, продовжуючи муляти око ФСБ. На нього окупанти не раз тиснули, ганяли з Набережної, але люди ставали на захист, – написав Коваль.
Остап Кіндрачук народився у селі Котиківка, Івано-Франківщина. Дитинство провів у Карпатах.
Згодом поїхав до Казахстану, де працював на тракторі. Ледь не втративши руку від обмороження, виїхав до Ялти на лікування і залишився там. Працював моряком у місцевому порту. Далі вступив до Батумського морехідного училища на штурманське відділення та став капітаном. У море ходив 35 років.
У 1955 році почав грати на бандурі. Навчався у керівника капели бандуристів при клубі медпрацівників у Ялті, історика кобзарства та засновника музею бандури в Ялті Олексія Нирка.
До 1985 року був солістом Кримської народної капели бандуристів ім.Степана Руданського. Втративши роботу в порту, з 1993-го почав грати на вулицях Ялти.
Збирав книги про козацтво та історію України, досліджував кобзарство.
А співав я під бандуру на ялтинській Набережній і при радянській, і при українській владах, співаю і при теперішній владі, і продовжу співати з єдиною думкою, щоб в Ялті “не вмерла Україна, – писав Остап Кіндрачук у листі Роману Ковалю.
