На фасаді ліцею імені В’ячеслава Чорновола встановили ще чотири меморіальні дошки в пам’ять про загиблих героїв, які віддали своє життя за Україну – Олександру Підлузькому, Роману Паньківу, Євгену Хоміцькому, Сергію Гирявцю. Кожен з них мріяв жити у вільній, мирній Україні та за це воював до останнього подиху, повідомляє пресслужба міського голови.
Цих Героїв знаю особисто, бо це мої учні, крім Сергія Гирявця. Це звичайні хлопці, які, як і всі решта діти, ходили до школи, любили вчитися, любили пустувати, але були дуже великими життєлюбами, – говорить в.о. директора ліцею імені Вʼячеслава Чорновола Тетяна Стефанишин. – Вони намагалися вже своїми вчинками, своєю поведінкою показати, що життя це найважливіше, що є. Дуже сумно зараз стає, що такі молоді вони пішли з цього життя.
Роман Паньків став добровольцем вже в перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.
Воював у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади та пізніше був переведений до 78 полку розвідки. Після важкого поранення в грудні 2023 року на Запорізькому напрямку, повернувся до служби, але 18 травня 2024 року під час виконання завдання у Кураховому героїчно загинув.
Сестра Романа Паньківа Тетяна, каже, її брат був унікальним і хотів залишити свій слід у житті. Зустрів кохання, хотів сім’ю, та, на жаль, не встиг.
Мій брат не любив говорити про війну, він любив говорити про життя. Він взагалі був життям і настільки насичено жив, – згадує сестра Романа Паньківа.
Євген Хоміцький був сержантом, командиром розрахунку гармати у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді.
В 2014 році він пішов в АТО, потім демобілізувався і працював в пожежній частині. У 2020 році він знову підписав контракт із ЗСУ. Загинув у бою поблизу села Кам’янське Запорізької області. Мати пригадує, син казав, що не може залишитись і підвести своїх хлопців. А в школі кажуть, на війні він буквально виріс, став справжнім мужнім чоловіком.
Він пішов вчитися в цю школу. Провчився 9 років. Трохи інколи був бешкетуватий, але вчився. Тамара Михайлівна була його класним керівником, я казала, що це друга його мама. Потім після 9 класу він пішов вчитися в професійне училище №13. Далі у 2014 році він пішов служити в армію, – розповідає мама Євгена Хоміцького Світлана Хоміцька.
Олександр Підлузький мріяв з дитинства стати військовим, хоча за станом здоров’я не міг служити.
Попри це, він став добровольцем, вступив до 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR як медбрат. Загинув 24 квітня 2024 року під час боїв у селі Михайлівка на Донеччині, захищаючи Україну від російської агресії.
Він приїжджав буквально за два тижні до загибелі. І таке враження, ніби мав передчуття того, що дійсно щось має статися. Він всіх пообіймав, попросив, щоб залишили йому місце на стінах школи, – говорить директорка ліцею Тетяна Стефанишин.
Сергій Гирявець у 2024 році мріяв вступити на психолога, але війна змінила його плани.
Він приєднався до штурмових військ у Херсоні та брав участь в обороні Дніпра. Під час сильного мінометного обстрілу 7 лютого 2024 року Сергій був важко поранений. На жаль, 11 лютого його серце зупинилося.
Сьогодні велику ціну платить Франківськ та Україна за те, щоб наші діти могли навчатися в українській школі під синьо-жовтим прапором, – говорить міський голова Руслан Марцінків. – На жаль, ми далі відкриваємо анотаційні дошки нашим героям. Війна триває і ми втрачаємо найкращих. Але найголовніше зараз це зберегти пам’ять і допомогти нашим військовим. Тому робимо все, щоб пам’ять про наших героїв була увіковічена.
Читайте також: Вони загинули за Україну. Старший солдат Олег Гринішак
Comments are closed.