Прийняв бій, але катапультуватися не зміг. На Прикарпатті попрощалися з льотчиком-винищувачем Андрієм Ткаченком

В Івано-Франківську попрощались із 33-річним льотчиком-винищувачем Андрієм Ткаченком. У його МіГ-29 в небі над Донеччиною поцілила ворожа ракета. Побратими віддали йому шану за своєю неписаною традицією.

В останню путь пілота проводжали сотні франківців. Свій останній бій Андрій Ткаченко прийняв 8 березня у небі над Донеччиною. Можливості катапультуватися, кажуть побратими, не мав, йдеться у сюжеті ТСН,

Пілоти попрощались із побратимом за своїми традиціями

За неписаною традицією, військові льотчики приносять на летовище піаніно. Звучить мелодія, вибрана навмання. Музикантка ще не закінчує грати, як хлопці підпалюють інструмент. Так прощаються з товаришами, які загинули у бою.

Мрія літати в Андрія Ткаченка була з дитинства. У небо закохався, коли був пластуном. Після вишколу у летунському таборі «Чота Крилатих» він і озвучив свою мрію стати льотчиком.

Саме в 2006 році він вперше користувався парапланом, вчився літати на параплані, піднімати крило над собою,  правильно приземлятися, коли ти стрибаєш з парашута, – пригадує товариш-пластун Тарас Зень.

Скромного, сором’язливого хлопчину «Пласт» перетворив на цілеспрямованого лідера, кажуть друзі. Дитячу мрію він втілив у життя – вступив до Харківського університету Повітряних Сил. По закінченні вишу став льотчиком-винищувачем 114-тої бригади тактичної авіації. Але у довоєнні часи льотчики літали мало. Тож Андрій перейшов в інструктори до молодих пілотів – ділитися знаннями.

Спогади побратимів про Андрія Ткаченка

Побратими згадують його як талановитого педагога.

Він був одним з перших інструкторів, які вчили мене працювати на полігоні. Вчив влучно кидати бомби. Він педант своєї справи. В нього завжди документація розписана, все підготовлене. Я вже тоді зрозумів – гарна людина, – каже побратим Дмитро Шкаревський.

Але коли ворог розпочав повномасштабну війну проти України, Андрій швидко відновив льотні навички та сам сів за штурвал МіГ-29. Він мав чимало нагород. Звання підполковника отримав посмертно. В останню путь його проводжали з усіма військовими почестями.

Над могилою героя пролетіли побратими та востаннє махнули йому крилами. Кажуть, льотчики не помирають – вони просто назавжди залишаються на небі.