«Чужі» могили

Жінка каже, що відтоді вона не може знайти собі місця. Її непокоїть думка: «Хто ж то були такі? Як вони загинули? Чому про той хрест нині ніхто не знає?». Пані Марія припускає, що загиблих ховав хтось із тутешніх. І робив це таємно. «Я думаю, що люди боялися переслідувань, – каже вона. – Тому спершу самі доглядали ту могилу, а потім залишили це своїм дітям-онукам. Колись були важкі часи. Пригадую, я була дитиною, і хтось у нас за городом, на липі, вималював тризуб. То мій батько його здер. Бо не можна було, одразу приписували політику».

Марія Іванів почала шукати родину, яка десятиліттями тихенько доглядала за тим хрестом. Розпитала сусідів, довідалася, що, напевно, останнім тут був хлопець на ім’я Володя із сусіднього села Росільна. На жаль, самого хлопця ми не знайшли. Кажуть, поїхав на заробітки…

Марія Іванів знайшла в лісі хорватську могилу

До речі, у Глибівці це далеко не єдина історія із «неправильно» похованими. Марія Іванів розповідає, що у 1940-х роках на горищі одного тутешнього будинку застрелили трьох вісімнадцятирічних юнаків, які допомагали УПА. «Потім сказали моєму дідові – йди їх познімай. Поскладали під дубом, а людям наказали впізнати, чиї то сини. Мами стояли, мовчали та не зізнавалися. Тоді тих хлопців, на тому ж місці, без богослужіння, зарили під дубом. Але згодом їх переховали на цвинтарі».

Про виявлену могилу пані Марія повідомила голову Глибівки Михайла Солов’я. А той розповів «Репортеру», що в селі 1914-1915 роках перебували цілі загони хорватів. І скоро буде 100 років, як місцева громада доглядає цвинтар, де похований 51 хорватський вояк. Вони служили в австро-угорській армії та загинули за часів Першої світової. Цвинтар вважається історичною пам’яткою. Там стоїть пам’ятна плита, яку колись привезли на фірах із самого Відня. А от що за могила ще чотирьох, наразі невідомо. За словами сільського голови, нині він намагається дослідити те поховання, хоче вийти на посольство Хорватії, щоб разом із ними з’ясувати імена загиблих.

Як виглядає така процедура? Із цим запитанням ми пішли до завідувача філії Національного військово-історичного музею України – Музею «Герої Дніпра» Яреми Кваснюка. Він каже, що в області є реєстр місць, пов’язаних з військовими похованнями. Мовляв, там мають бути всі могили, зокрема, й хорватських вояків, які загинули у роки Першої світової. А всіх новознайдених треба досліджувати. Після цього є два варіанти: або перепоховання, або впорядкування існуючої могили.

В області працює комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій. Саме туди має звернутися голова Глибівки та повідомити про знай­дене. Така ж процедура, якщо знаходять могили із Другої світової війни, вояків УПА тощо.

Як розповідає Ярема Кваснюк, на Прикарпатті немає організації, яка б займалася виключно дослід­женнями, ексгумацією та перепохованням. За дорученням обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій роблять це музеї та установи, які за своїми статутами мають таке право. Проте, якщо мова йде про іноземців, то ту державу, чиї це громадяни, треба обов’язково повідомляти.

«Загалом, процедура непроста, вимагає суворого дотримання законодавчих вимог і тому часом затягується надовго, – говорить Кваснюк. – Стосовно іноземців ще складніше, бо там усе вирішується та погоджується на рівні посольств».

Михайло Соловей біля пам’ятної плити хорватським воякам

Проводяться пошукові роботи, опитування свідків, шурфування, встановлюють точне місце поховання. Після цього складають відповідний акт із пояснювальною запискою, де вказано місце­знаходження, хто там похований і причина ексгумації та перепоховання, подають клопотання для отримання відповідного дозволу. І тільки після отримання дозволу від Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій ексгумують і перепоховують.

Як правило це роблять поруч – у тому ж (або сусідньому) селі. Пошуком загиблих і перепохованням вояків УПА опікується «Меморіал». Білоруси та росіяни мають великі відомства, які займаються їхніми загиблими. Німецька Народна Спілка по догляду за військовими похованнями в Україні (її представництва є у Києві та в Жовкві Львівської області), як правило, усіх своїх ексгумовує та ховає у селі Потелич Жовківського району. Австрійцями займається їхня ж організація «Чорний хрест», вони спеціально приїжджають, бо не мають представництва в Україні.

Угорськими могилами опікується Музей «Герої Дніпра» за дорученням угорської сторони. Своїх воїнів угорці перепоховують рідко, як правило, просто ставлять на могилах меморіальні знаки. Проте, якщо є загроза збереженню поховань, то також ексгумують і везуть їх у село Дерцен Мукачівського району Закарпатської області, де закладено меморіал.

Як наостанок зауважує Ярема Кваснюк, спогади людей про вояків різних армій суттєво відрізняються. Проте, смерть і час уже всіх примирили.

«Зараз не йдеться про політику, радше – про виконання християнського обов’язку, – підсумовує Кваснюк. – Аби віддати останню шану. Бо як ми будемо ставитися до чужих поховань в Україні, так і в Європі сприйматимуть українські могили».