З редакторів у бургомістри
Прикарпатська преса починалася з «Газети Станиславовської». Перший номер цього видання побачив світ у 1845 році. Газета виходила чотири роки, писалась від руки, мала чотири аркуші, розміром 44,5х14?см, і декілька десятків читачів. Протягом свого існування вона змінювала назви на «Новинки Станиславовські», «Розмаїтості» та «Плітки з великого міста». Цікаво, що її редактором був аптекар Ян Томанек, — на перший погляд, людина далека від журналістики.
Під час революційних подій 1848 року з’явився ще один часопис — «Дзєннік Станиславовський». Він протримався 18 номерів. Потім у житті міської преси настала 20?річна пауза, під час якої місто читало львівські, віденські та інші газети.
З початком 1870?х Станиславів переживає справжній бум місцевих періодичних видань. У січні 1870?го виходить місяч-ник «Омнібус Покутський», потім з’являються «Поступ. Слово з міста і краю», «Газета Підкарпатська», «Гонець Станиславовський», «Хроніка», дитячий часопис «Святечко» та багато інших. Втім, усі вони через кілька років або припиняли своє існування, або переїздили до більших міст — наприклад, того ж Львова.
Першою «серйозною» міською газетою став «Кур’єр Станиславовський». Він почав виходити з 4 квітня 1886 року і протримав-ся аж до 1939?го. Його першим редактором був видатний польський політик та історик Агатон Гіллер. Газета одразу завоювала читацькі симпатії, суттєво потис-нула конкурентів, і незабаром її обсяг збільшився із чотирьох до восьми шпальт. В 1891 році у «Кур’єрі» з’явилася перша в місті газетна фотографія (новозаснованого театру ім. Монюшки, нині — обласна філармонія), але суттєво ілюструватися газета почала лише наприкінці 1920?х. Серед її редакторів і видавців були бургомістр Артур Німгін і перший президент міста Вацлав Хованець. Тож, виявляється, що періодичне видання може бути непоганим трампліном для політичної кар’єри.
Треба сказати, що всі видання, про які ми розповіли, виходили польською мовою. Втім, і україномовні не пасли задніх. Першою була газета «Господар і Промисловик», її пілотний номер вийшов друком 1 жовтня 1879 року. Пізніше редакція переїхала до Львова.
Наступною стала «Денниця» — «письмо літературно-наукове». Вона виходила двічі на місяць, і протягом 1880 року побачили світ 24 номери. Пізніше з’явилися: «Бурсак», «Вісник станиславовської єпархії», «Бойовий Прапор», «Станиславівські вісті».
Журнал чи календар?
Справжній ренесанс місцева преса пережила на зламі 1918?1919 років, коли Станиславів був столицею ЗУНР. «Републіка», «Нове життя» «Республіканець», «Воля», «Стрілець». Після перемоги поляків усі ці видання закрили. Але в міжвоєнний період українська преса знову відродилася. Тоді городяни читали тижневики «Українське життя», «Селянський прапор», «Українські вісті» і навіть друкований орган українських євангеліків — «Стяг».
Оскільки значну частину мешканців міста становили євреї, то немає нічого дивного, що саме їм належало аж 35 друкованих видань. Найпопулярніші з них — «Дер Морген», «Новий час», «Слово».
Втім, не лише газетами жила станиславівська преса, були й журнали. У ХІХ столітті часописи називались календарями, і перший з них, такий собі «Календар повшезний, домовий і господарський» побачив світ у далекому 1837 (!) році. Через 10 років до його назви додали «укладений стосовно до положення географічного міста Станиславова». З таким громіздким титулом він протримався аж до 1883 року.
Пізніше до компанії часописів долучились «Календар Станиславовський ілюстрований» (1886) і «Станислов’янин» (1909?1911). У міжвоєнний час виходили: «Міщанин», «Інформатор ремес-
ловий», історичний «Злотий шлях», юнацькі «Молодий краєзнавець», «Побудка» та «Наша мисль». Українці мали «Світ перед нами», «Дружнє слово» (місячники середньошкільної молоді). Журнал «Український міщанин» помер уже після першого випуску у грудні 1933 року.
Вітри ХХ століття
Все змінилося з приходом «совітів». Вони просто позакривали усі газети. Натомість створили свій друкований орган — «Радянська Україна», яку незабаром перейменували на «Прикарпатську правду». Перший її номер вийшов у вересні 1939 року, і сьогодні це найстаріша газета міста, яка побила рекорд довголіття навіть «Кур’єра Станиславовського». Цього року «Правда» святкуватиме 70?річний ювілей.
У жовтні 1939?го був заснований «Комсомольський прапор» — газета для тодішньої «передової» молоді.
За часів німецької окупації у Станіславі виходила газета «Самостійна Україна», яка потім під тиском нової влади отримала більш нейтральну назву — «Станиславівське слово». Також видавалися: «Вісник Станиславівської окружної управи», «Вісник Станиславівської дієцезії», «До зброї», «Українське слово». Звіс-но, всі ці видання контролювала німецька адміністрація, проте у висвітленні культурного життя міста українські журналісти мали певну свободу.
Разом з «другими совітами» повернулися і наші старі знайомі — «Прикарпатська правда» і «Комсомольський прапор». До кінця 1980?х років із них і складалася вся місцева преса, якщо не рахувати «малотиражки» (1?2 тис. примірників) — газети промислових підприємств і навчальних закладів. Подібні видання мали: «Промприлад» («За ударну працю»), «Позитрон», педагогічний, медичний та інститут нафти і газу.
Перебудова викликала «вітер перемін» і тим вітром до міста принесло нові, демократичні видання. У травні 1990 року з’явилася газета Рад народних депутатів «Галичина», а в серпні того ж року вийшов перший номер «Західного кур’єра». Цим же вітром поміняло назву «Комсомольського прапору» на аполітичний варіант — «Світ молоді».
Нині список періодики Івано-Франківська є доволі широким. Аби в цьому переконатися, достатньо заглянути до будь-якого кіоску чи розкладки. Отож, читайте газети і не забувайте, що саме їх називають секундними стрілками історії.
Автор дякує працівникам Державного архіву Івано-Франківської області за надані ілюстрації
Іван Бондарев
