Проте смерть Покальчука як людини не означала для Форуму його смерть як автора. Внесена у програму презентація нових книг письменника відбулася у запланований час 13 вересня, у запланованому місці — «Дзизі», а завдяки друзям і колегам вдалося відтворити присутність Покальчука на представленні книг «Анатомія гріха» та «Просто любити» не тільки як культурного явища, але й як людини зі всім своїм внутрішнім різнобіччям, частина якого багатьом з присутніх відкрилася саме на цій презентації, що була й водночас вечором пам’яті Пако, саме так Покальчука називали його друзі. Для тих, хто прийшов, Покальчук був присутній, як він і планував, правда, з якоюсь завеликою часткою смутку, чого ніколи за ним раніше не спостерігалося.
Того вечора Покальчука слід було згадувати з посмішкою, дотримуючись девізу Олеся Донія, народного депутата України, — «хотілось би, щоб ми казали про Пако з усміхненими обличчями, тому що Пако був людиною, з якою не можна було спілкуватися без посмішки». Зі слів колег та друзів, Покальчук вималювався людиною двох світів, відмінних один від одного, здавалося б антагоністичних. З однієї сторони — безшабашний гуляка, який не погоджувався з датою свого народження і не признавав можливості існування дати смерті, брався за участь усіх мистецьких і не дуже акціях, доводив друзів то до сказу, то до сміху своїми вибриками, не зупинявся ні перед чим, концентрував світ на собі, писав шокуючу прозу та пив горілку з горла. З іншого боку — високоосвічена людина зі знанням близько 15 мов, перекладач, тонкий лірик зі своїм «Не наступайте на любов, не наступайте», людина, котра займалася з малолітніми злочинцями, знімала про них фільм, видавала їхні інколи абсолютно графоманські речі, показуючи цим, що двері назад у суспільство перед ними не зачинені.
Навіть після своєї фізичної смерті Покальчук лишився живим не тільки як автор написаних книг, але й як творячий письменник — лежачи у лікарні, він надиктовував ще одну свою книжку, яку обіцяють розшифрувати й видати. Також його друзі на вечорі пам’яті пообіцяли написати про Пако веселу книгу спогадів та організувати фестиваль у Києві, на ночі поезії якого будуть звучати записи Юрка Покальчука, а на наступне «Гуляй Поле» обов’язково провести прес-конференцію на тачанці у футболках з цитатою Покальчука, котра встигла добре вже декому намуляти — «Вчіть, блядь, нашу мову».
Наступного дня після презентації книжок Покальчука на форумі купити було уже не реально. Навколо Пако швидко й впевнено витворюється те, що називають «культ мертвого героя» — публіка затирає одні риси, робить чіткішими інші, домальовує зі своєї уяви ще якісь. Хоча, по правді, до такого явища в сучукрліті як Покальчук важко ще щось домалювати, варто просто зрозуміти і не затерти головного сказаного ним. А що це — слід кожному вирішувати самотужки.
