В центрі міста ситуація з цими об’єктами ще з горем пополам нормальна. І хоча туалети всі платні, але все ж таки вони є. І за чесно зароблені 75 копійок чи гривню, перечекавши, особливо у вихідні чи свята, невеличку чергу, взявши у жіночки при вході наперед приготований шматок туалетного паперу (щоб часом хтось не посягнув на більше, ніж положено за 1 гривню; правда цікаво, яка ж санітарна служба придумала, що того шматка має вистачити), ви можете спокійно перевести подих, а потім навіть помити руки. Якщо ж грошей у вас нема, то вибачайте, доведеться шукати безкоштовний туалет, ну, для прикладу, на вокзалі, але не помиліться, ідіть одразу ж на перон, бо саме туди добра жінка у віконечку відправляє усіх сільських бабусь, які просяться у платний туалет у приміщенні вокзалу. Можете ще натрапити на безкоштовні громадські вбиральні на котрійсь з автобусних станцій. Але, якщо у вас нормально діють всі органи чуття, в першу чергу зір і нюх, туди іти не варто. Краще сісти на бордюр, зняти з голови кепку, простягнути поділ спідниці чи майки і випросити в перехожих ту ж таки гривню.
Проте громадські вбиральні водяться зазвичай у центрі міста. В місцях культурного відпочинку, для прикладу, у громадських парках, вам їх доведеться шукати довгенько. В найбільшому франківському парку — Шевченка така розкіш є. І її місцезнаходження навіть вказано на мапі при вході, правда, щоб потрапити у ту вбиральню, вам доведеться заплатити 50 копійок. Є громадська вбиральня і у Меморіальному сквері, правда приватизована, правда непрацююча. А оскільки площу біля драмтеатру давно облюбували підлітки, які полюблять пиво, то роль громадської вбиральні вже давно і з успіхом там виконують дерева того ж таки скверу. Якщо трохи посидіти на Івано-Франківських інтернет-форумах, де обговорюються насущні проблеми міста, то питання громадських туалетів там одне з головних, іронізуючи над тими, хто шукає безоплатні громадські вбиральні у центрі міста, дотепні франківчани пропонують їм стіни на вулиці Січових Стрільців.
Від нестачі громадських вбиралень потерпає не тільки Івано-Франківськ. Проте у інших містах про це прийнято говорити, і навіть, якось вирішувати проблему. У Києві, для прикладу, є розпорядження мера, згідно з яким всі бажаючі у центрі міста можуть забігти у туалет будь-якої кафешки чи ресторану. А для власників цих місць, які відмовляться перехожим у наданому мером привілеї, приготовані санкції. Розроблявся схожий проект і для Одеси. Львів грозиться до Євро-2012 зробити громадський туалет на кожній трамвайній зупинці.
У нас про громадські вбиральні говорити якось соромляться, настільки, що під опікою місцевої влади вже не лишилось жодного громадського туалету. Звісно, тема доволі пікантна і незручна для обговорення. Та це доволі натягнуте виправдання для людей, які повинні забезпечити дотримання всіх наших прав і свобод. А право на туалет, на думку першого президента й засновника Всесвітньої туалетної організації Джека Сміта, є важливішим навіть за право на свободу слова. За його словами: «якщо людина не може відвідати туалет, то про що вона може говорити?»
