ЧУЖІ

Рясні цятки ілюмінаторів, немов бджолині соти, з яких струмить золотаве світло. Ми на «В позі раком». І синіє вітрило ночі, розкрилившись над Містом Вамп. Вдалині, якщо дивитися з ходового містка, видно кам’яне громаддя, що зловісно нависає над Мікрософтом. Жодного деревця — голі, без ознак життя жовті скелі, припорошені сріблястим пилом схили. Гора — мов велетенський келих. Вона зветься — Жовтий келих — кратер давно згаслого вулкана.

Хлюпає, б’ючись об силіконовий пірс, лінива хвиля; корабельні снасті здавалися мереживом на небосхилі. Й принишкло огорнуте пеленою темряви Місто Вамп. Угамувалися пасажири, розійшлися з палуб. У гавані тиша. У небі інколи прогуркотить мотор — іде на посадку літак з військово?морської бази Фінтія- Ме, та серед зоряного рясноквіття, в самісінькому зеніті, часом помітиш вогнисту рухливу цятку — супутник Ноєвої Землі.

—?Що це за пташка? — Під крильцями у неї було по одній золотій пір’їні. — Золота пташка. Де ти її взяла?

—?Купила. Не питай навіщо. Пішли.

Ми спустились в каюту. Потрахатись. Потрахались.

—?Пішли?

—?Пішли.

Знаменитий пляж лежав уподовж затоки. Неподалік — вулкан Драконів Зуб, біля підніжжя гай. Всюди рекламні щити: вампіри в національному одязі і майже голі… одні танцюють, інші весело граються — всього досхочу, тільки відвідайте пляж! Сьогодні тут для туристів відбудеться видовище.

—?Тобі сподобається. Пішли?

—?Пішли.

Вмощуємося на дерев’яних лавах амфітеатру. Вампіри убивають…

Нам це не дуже сподобалось. Ми пішли геть. В каюті на нас чекав Без Обличчя.

—?Відпочили?

—?Так.

—?От і добре. Через п’ять хвилин маєте бути на Землі.

—?А що там на цей раз сталося?

—?Чужі.

Вже коли він був біля дверей, Прима спитала:

—?Коли побачимось знову?

—?Коли подолаєте чужих. Армії Ісуса Христа й Сатани розбиті.

Через п’ять хвилин ми вже були на Землі. На планеті не залишилось жодної живої людини. Всюди чужі. Це стокілограмові оранжеві щурі. Навіть атомна бомба їх не бере. От сидемо в барі, дудлимо пиво. Тут я кажу:

—?А може чужих на алкоголь, наркотики посадити? Ото було б прикольно!

—?Не знаю. Треба підірвати цю планету. Я так думаю.

—?Ще тиждень зачекаємо.

Тут до нас підходить один чужий.

—?Це твоя? — питає мене.

—?А що?

—?А можна я її трахну?

—?Питай її.

—?Не можна. Пішли.

І ми пішли. Зняли номер в готелі. Лежимо. В голові бардак.

—?Треба все починати спочатку. Ти повинна народити мені багато дітей. Ти розумієш, про що я?

—?Розумію. Тільки на це піде багато часу.

—?Хай друг недооцінює твої чесноти, а ворог — переоцінює твої вади.

Наші діти почали з’являтись на цей світ партіями. З яєць, в інкубаторах. Вони вважали себе богами. Прийшов час, коли на планеті Земля залишився тільки один щур. Ми дали йому останнє слово.

—?Ви зло, — сказав щур.

—?У-у-у! — загуділи наші. Облили щура бензином, запропонували мені підпалити щура. Я відмовився.

—?Пішли звідси, — Прима взяла мене за руку. — Ці діти дуже злі. Їхня жорстокість безмежна. В голові — траханки і вбивства.

І ми відправились на пошуки планети Монастир. Кажуть, така існує. Замолювати свої гріхи. Ось і все. День святої Віроніки триває.

Це таке щастя — переступити поріг… і продавати на вулиці пончики. Коли мінус двадцять, га? Та ти вибираєш інше: смачно попердіти під прикольний телехавчик… І ОСЬ ТЕПЕР, СИДЯЧИ БІЛЯ БАСЕЙНУ І ТРИМАЮЧИ В РУКАХ МОЮ ГОЛОВУ, ФІБІ ХОЛЛІУЕЛ, А ЩО ТО ЗА ОДНА? З СЕРІАЛУ «ВСІ ЖІНКИ ВІДЬМИ».

…ВОНА ВІДЧУВАЛА ВСЕОХОПЛЮЮЧУ НІЖНІСТЬ ДО МЕНЕ. ЇЇ ПОПЕРЕК ЗАТЕРП, ТА НЕ ПОМІЧАЮЧИ ТОГО, ЛАГІДНО ГЛАДИЛА «ЙОГО» ШИЮ Й ПІДБОРІДДЯ. ПОТІМ ОДИН З ТИХ, ЩО ЖИВУТЬ В МЕНІ — «ВІН» — ПІДВІВ ГОЛОВУ З ЇЇ КОЛІН І ВСТАВ. «ВІН» ВЗЯВ ЇЇ ЗА РУКУ І ПОВІВ ПО ТРАВІ ДО КАМ’ЯНОЇ ДОРІЖКИ. ФІБІ СЛУХНЯНО ЙШЛА СЛІДОМ, НАВІТЬ КОЛИ «ВІН» ЗАВІВ ЇЇ ДО КОТЕДЖУ, В ЯКОМУ ВИНАЙМАВ СОБІ НОМЕР. — Іди сюди, — кажу вголос.І намішав по великій склянці коктейлю. Фібі захмеліла. Він обняв її, і їхні тіла, майже голі, якщо не зважати на вузенькі купальники, притислись одне до одного. Фібі шепотіла:

—?Не треба, — але якось непевно, і я не зважав на неї. Спритно зняв бюстгальтер її купальника, щоб пестити груди, поцілував їх і стягнув з неї плавки, цілуючи її тіло, її опуклий живіт і внутрішній бік стегон. Він випростався, вивільнився зі своїх плавок, обняв її, і ось вже ми голі, із сплетеними руками, лежимо на ліжку, і я відчула, як він входить в мене, і цього було досить, щоб та, що живе в мені, сягла найвищого збудження.

—?Мені соромно, — сказала я.

— І це нормально. Ми ж чужі.

в наступні кілька днів заприятелювали. Але це не була любов по?справжньому, бо ж вони не злягалися. І подзвонив до Лідії.

—?Привіт. Вибач, що вже три роки не дзвонив. Через годину чекаю в «Химері».

—?Ти вже не мій герой. Хі-хі.

—?У-у-у! — й порвав її фотку. — Я переходжу в опозицію. Прикольно, у-ууу… О, а де це зараз я? Бути в опозиції це завжди круто. Та все скінчиться, коли час прийде.

…та все так чудово закінчилось — і попустило на душі.