Відомо, що за останні роки в номерній лікарні селища були закриті пологове та хірургічне відділення. За словами головного лікаря Тлумацької районної лікарні Івана Бойчука, говорити про остаточне закриття Обертинської номерної лікарні поки що рано, наразі мова йде лише про зменшення ліжко-місць на 30 одиниць. Причому скорочення ліжкового фонду планується в цілому у Тлумацькому районі. Станом на сьогоднішній день Обертинська районна лікарня налічує 65 ліжок і охоплює загальнотерапевтичною, гінекологічною та педіатричною допомогою близько 10400 людей, які проживають в семи населених пунктах в радіусі 30?40?км від райцентру. Закриття хірургічного відділення Іван Бойчук пояснює його нерентабельністю, мовляв, якщо немає жодного оперативного втручання на органах черевної порожнини, не варто розбазарювати державні кошти, які можуть бути використані з користю.
Аналогічна ситуація й з пологовим відділенням. Якщо в 1995 році в районі народилося приблизно 1200?1300 немовлят, то сьогодні цей показник упав до 520?560 дітей. Матеріальна база відділення, запевняє Іван Бойчук, збережена і чекає збільшення показника народжуваності з тим, аби запрацювати на повну потужність.
Позицію місцевої влади з приводу ситуації в Обертинській номерній лікарні погодився нам висвітлити селищний голова Віктор Хамут, який повідав про те, що найближчим часом планується закриття дитячого відділення, що в принципі ставить під сумнів існування лікарні як такої. Головною причиною цього невтішного факту пан Віктор називає відсутність кваліфікованих кадрів, а точніше — їхнє небажання працювати в сільських умовах. В Обертині, для прикладу, за останні роки звільнилося приблизно 12?15 чоловік. Якщо 2?3 роки тому в лікарні працювали 4 терапевти, то на даний момент залишився один-єдиний. Та й ті, що залишились, — переважно люди пенсійного або передпенсійного віку. Для подолання ситуації, що склалася, на думку В.?Хомута, необхідно в першу чергу забезпечити молодого спеціаліста житлом. Є у селищного голови і конкретна пропозиція — переобладнати одне із відділень лікарні, яке колись було житловим будинком, у квартири для лікарів. Таким чином можна було б вирішити житлову проблему хоча б для трьох спеціалістів. За словами голови, кількість фахівців у лікарні за останні роки зменшилось майже втричі. Жоден молодий спеціаліст працювати не прийшов, а якщо й були такі сміливці, то протримувались вони недовго — не більше року.
Як бачимо, проблема забезпечення сільської місцевості кадрами, і не лише медичними, стоїть особливо гостро. У зв’язку з фактичним вимиранням населення як на селі, так і в місті йде установка на скорочення штату лікарень, а то й закриття окремих з них, найменш рентабельних, як це свого часу було з дитсадочками, коли природний приріст населення був особливо низьким. З іншого боку, молоді спеціалісти без належного стимулювання з боку держави і забезпечення бодай елементарних умов праці та проживання не поспішають у богом забуте село, хіба що іншого вибору вже не залишається. Адже принаймні кілька років випускники державного відділення медінституту відпрацювати за направленням просто зобов’язані.
Про те, які ж вимоги щодо майбутнього працевлаштування висуваються до студентів, що навчаються за державним замовленням, ми вирішили поговорити з деканом медичного факультету Івано-Франківського медичного університету, Дмитром Александруком. Виявляється, студент державної форми навчання повинен попрацювати протягом трьох років згідно з направленням, а вже потім може прилаштовуватися за власним бажанням. Розподіл направлень здійснюється на підставі плану Міністерства охорони здоров’я. Переважно лікарі працевлаштовуються за місцем проживання. Якщо ж студент направляється на відстань, більшу ніж 30?км від дому, постає проблема забезпечення житлом. Для однієї людини передбачена в такому випадку одна кімнатна, для сімейних — квартира. Щоправда, жодної гарантії надання житла немає. У випадку, якщо лікар направляється, скажімо, в Кіровоградську область, така гарантія стовідсоткова, у нашому ж регіоні — це проблема, — зазначає Д.?Александрук. Цього року лише з медичного факультету у сільську місцевість направляються близько 59?% випускників державної форми навчання.
Що ж, перспективи у молодих спеціалістів, які мають намір працювати в сільській місцевості, не вельми втішні. Тому й попит на подібні вакансії відповідний. Те ж саме стосується і педагогів. Звичною стала ситуація, коли в сільській школі пенсіонери працюють до останнього дня, а молоді спеціалісти сидять без роботи. Там, де потреба у кадрах є, немає належних умов. Якесь замкнуте коло, в якому важко знайти винного, але від якого страждають усі. Найгірше ж доводиться сільським мешканцям, серед яких є багато людей похилого віку, що часто потребують невідкладної медичної допомоги, але не завжди можуть своєчасно її отримати.
