Кінець грудня й початок січня були позначені тривалими тупиковими переговорами представників Росії з представниками США, ЄС, НАТО та ОБСЄ. Попри різноманітні та часто суперечливі заяви спікерів, ймовірність повномасштабної війни залишається високою. Виглядає десь на рівні ймовірності захоплення Росією Криму станом на лютий 2014 року.
Тоді більшості здавалось це просто неможливим, але сталося, пише Максим Карпаш у Репортері.
Старе й перевірене «Si vis pacem – para bellum» актуальне для нас як ніколи – якщо хочеш миру, готуйся до війни. І мене, як громадянина у всіх проявах, хвилює, що серйозної підготовки не видно. Можливо, Збройні сили України активно готуються й цю підготовку особливо не афішують. Але в тилу все на рівні розмов у ток-шоу…
Міністерство культури та інформаційної політики України наприкінці 2021 року підготувало невелику брошуру «У разі надзвичайної ситуації або війни». У ній міститься доволі вичерпний перелік можливих загроз і способів підготовки / протидії на побутовому рівні. Наведено й гарно розписано, як підготуватися вдома до екстремальних ситуацій, описаний алгоритм дій людей, які опинились у надзвичайній ситуації або в зоні бойових дій.
Читайте Максим Карпаш: Святкові лінощі
Кілька сторінок автори окремо приділили тому, як не стати жертвою дезінформації – з яких джерел отримувати, як перевіряти і навіть 10 порад щодо виявлення фейків. Наведені доволі детальні інструкції, що слід робити й не робити в жодному випадку в разі обстрілів різними типами зброї. Є навіть опис типового вмісту «тривожної валізки». Загалом матеріал цілком пристойний і мені відверто дивно, чому його не роздають де тільки можна й не поширюють у мережі.
Більше того, на базі цієї брошури, напевно, було б добре зняти якийсь відеоролик і крутити його як соціальну рекламу. Хтось скаже, що це спричинить паніку, але, чесно кажучи, ситуація зараз така, що зараз саме час почати панікувати – у «правильному» сенсі цього слова. Адже після паніки зазвичай настає фаза підготовки до найгіршого сценарію.
Та навіть після того, як більшість із нас більш-менш розумітиме порядок дій, матиме спаковані речі, слід провести тренування. Щонайменше, зробити це там, де можливо – у навчальних і медичних закладах, державних та комунальних установах і підприємствах. Це дасть можливість зрозуміти, що треба вдосконалити, дасть певний рівень моральної готовності – як учасникам навчань, так і всій громаді. Слід також розуміти, що сам факт підготовки мав би стримувати нападника. Бо одне діло очікувати, що тобі не зрадіють, а зовсім інше – розуміти, що на кожній вулиці, з кожного вікна на тебе чекає небезпека.
Читайте Максим Карпаш: Тисяча за вакцинацію й чотири «тури»
До слова, як житель Пасічної, я на оновленій карті бомбосховищ побачив, що воно є одне на весь мікрорайон – у школі № 24. І це лише один приклад. Впевнений, що навчання дозволили б побачити й інші дірки в нашому захисті.
Надії на самоорганізацію мало. Свіжий доказ цього маємо з пандемією – попри тисячі померлих, десятки тисяч перехворілих з довготривалими наслідками, ми умудряємось зневажити вимоги безпеки та вийти на перше місце в Україні за кількістю інфікованих.
