Дитячий табір «Строкаті єноти» на березі Дністровського каньйону в Унежі щороку здобуває дедалі більше юних прихильників. Організований педагогом і ветераном Олександром Чубом, цей простір є позитивним свідченням того, як змінилися дитячі табори в Україні за останні роки.
Команда табору пропонує дітям можливість вибору, різноманіття, зацікавленість через власне бажання, а не наказ «згори». Першими відвідувачами створеного у 2016 році табору були діти загиблих і поранених бійців батальйону, в якому служив Олександр, пише Ukrainer.
Цікавість до «Строкатих єнотів» з боку дітей зростає не випадково, оскільки тут заперечують усталене сприйняття дитячих таборів як місця «тимчасового перебування дітей», де панує колективізм, муштра та нудьга. Тут вчать дітей бути самостійними й активними, допомагають їм соціалізуватися. Водночас у таборі немає хаосу, є певні правила й належні умови для безпечного перебування дітей, які постійно чимось зайняті та зацікавлені. Тож «Строкаті єноти» — справжня знахідка для батьків, які шукають своїм дітям альтернативу класичним таборам пострадянського типу чи «суворим» вишкільним.
Серед українських дитячих таборів «Строкаті єноти» займають особливу нішу ще й тому, що тут не просто створюють атмосферу таборового життя, а й наповнюють це життя якісним змістом. Тут ставлять за мету розвинути в дитини цікавість до світу, жагу до активного способу життя та здобуття нових навичок і знань. Інструктори роблять це із допомогою спорту, мандрівництва, туризму, творчості та спілкування, а також через особистий приклад. Основний посил — мотивувати дітей цікавитись навколишнім світом, і не лише під час пригод у таборі, а й після повернення додому.
Організатор «Строкатих єнотів» Олександр Чуб пояснює задум проєкту: Це проєкт таборів і пригод, який займається активним дозвіллям дітей і через зацікавленість пропонує їм формувати в собі ціннісні орієнтири здорової, активної людини. Строкатість — це різноманіття досвіду, активностей, щоб діти могли спробувати себе в усьому.
Віддячити світу
Організовуючи цей табір, Олександр Чуб покладався на свою педагогічну освіту та хобі — активне мандрівництво. Він також мав за плечима досвід проведення невеличких наметових таборів на березі Канівського водосховища (ще до Революції гідності). Утім, зміни в країні принесли зміни й в його життя.
Під час Євромайдану Олександр був матросом у складі українського екіпажу на танкері «Алтея», на який біля берегів Африки напали пірати. Після цього він повернувся у березні 2014 року в Україну. З початком війни на Сході України Олександр долучився до 2-го батальйону Національної гвардії України та виїхав під Слов’янськ. Відбув там майже ротацію, разом із режисером Леонідом Кантером. Далі Олександр пішов служити у Добровольчий український корпус («Правий сектор»), але його участь у бойових діях тривала недовго — 5 жовтня 2014 року у Донецькому аеропорту Чуб зазнав поранення.
Після лікування та реабілітації в житті Олександра відбулися дві важливі поїздки, які в підсумку визначили подальший напрямок його діяльності. Першою стала подорож у Сполучені Штати Америки. Він поїхав із Леонідом Кантером презентувати документальний фільм про захисників Донецького аеропорту «Добровольці Божої чоти» як один із героїв стрічки. У США в Олександра виникла шалена ідея проїхати на велосипеді від Флориди до Каліфорнії. Під час велоподорожі завдовжки 10 тисяч кілометрів він не лише здобув неймовірний досвід, а й зустрів чимало людей, які ставилися до нього по-доброму і з повагою. Вражений цим, Олександр захотів віддячити світу і почав думати про діяльність, яка б змінювала навколишню дійсність на краще.
Під час поїздки на поліський мистецький хутір «Обирок» Олександр взяв у друга байдарку і сплавився по Сейму і Десні від Батурина до Києва. На байдарці він проходив повз село Кладьківка, де були дитячі табори від заводу його батька. Олександра відправляли туди влітку, коли він був маленьким. Цей дитячо-підлітковий табірний досвід сплив у його пам’яті, й чоловік вирішив, що можна було б створити щось подібне, але водночас кардинально інше за суттю та формою.
— Я згадав, як мені там подобалося, але не з першого разу. Мене ледь змусили їхати вдруге, і після того я звідти не вилазив. Але мені тоді страшенно бракувало активної програми. Як максимум, були конкурси і танці, а решту придумувати самі. Я хотів, щоб це не було лише окремо від батьків, де тебе годують і є ввечері дискотека. Я хотів, щоб з дітьми займалися.
Його ідею створити пригодницький табір для дітей підтримав видавець Владислав Кириченко та волонтери, які надають допомогу ветеранам-добровольцям і родинам загиблих.
Кириченко надав для розміщення табору територію Центру молодіжного руху «Кузня», створеного 2008 року в Унежі для проведення різноманітних фестивалів та спортивно-патріотичних таборів. У «Кузні» пропагують волонтерську діяльність і проводять культурно-просвітницьку роботу. Тож Центр молодіжного руху та пригодницький табір «Строкаті єноти» об’єднала не лише локація, а й мета — культурне та інтелектуальне виховання юного покоління.
Більше читайте за посиланням.
