У 1916 році місто опинилось у прифронтовій смузі. Австрійці встановили свої батареї на Вовчинецьких пагорбах і звідти поливали вогнем росіян, які розставили гармати у центрі Станиславова.
Очевидці так описують ті буремні дні: «Цілими днями слухали безперервний рев літаків та пронизливий свист куль. Але найстрашнішими були ночі. Ціле місто, освітлене рефлекторами, тремтіло від частих боїв та жахливих наступів військ.
Пекельні крики наступаючих, зойки ранених зливалися разом із безперервною стріляниною в один лячний гуркіт, що доходив аж до монастиря. Часами цей грюкіт ставав такий сильний, що не було чути голосу, коли одна сестра говорила до другої; видно було тільки, як ворушились зблідлі вуста.
Деколи бойова лінія просувалася трохи далі, щоб за кілька днів знову повернути на попереднє місце. В цих коротких перервах люди зважувались вийти зі своїх криївок, аби приглянутись сумній картині знищення, що простиралась далеко. Городи, подвір’я виглядали як зорані кулями, а ціле передмістя було спалене. Перевернуті доми зникли з лиця землі…»
Comments are closed.