Продовжуємо екскурсію знищеним центром Станиславова. Саме таким наше місто побачив фотограф віденського видавництва Шраєра, що прибув сюди невдовзі після вступу австрійських військ у липні 1917 року. Зрозуміло – в руїнах лежав не весь Станиславів. Фотограф спеціально обирав найбільш зруйновані дільниці, аби серія поштівок виглядала ефектніше.
А для цього йому було достатньо прогулятися центром Станиславова, пише Репортер.
Збитки пана Гальперна
Минулого разу ми завершили прогулянку на вулиці Карпінського, що відповідає початку теперішньої Галицької. У своїх мандрах невідомий фотограф пройшов її майже всю, зупинившись на перехресті з вулицею Майзельса – нинішня Лесі Українки (поштівка № 1). Наріжному будинку не пощастило – в нього влучив артилерійський снаряд. А може, й не один.
Зруйнована кам’яниця належала Гальпернам – одній із найбагатших родин Станиславова. Її у 1870-х спорудив керівник єврейської громади, купець Герш Гальперн, а в часи Першої світової власником був його син – доктор агрономії Карл Гальперн. На його щастя, він мав й іншу нерухомість, тож без даху над головою не лишився.
Кольорові руїни. Останні австрійські поштівки з видами Станиславова (ФОТО)
На поштівці видно, що завали розбирають, при чому цеглу, придатну до використання, акуратно складають у штабелі. У післявоєнний період на місці однієї кам’яниці виростуть одразу три: Аківа Катца, Карла Гальперна та братів Шрагерів. При чому будинок «корінного» власника буде найменшим.
Інші споруди ніби не постраждали, принаймні на фото руйнувань не помітно. Насправді ратуша, чий купол видно вдалині, зазнала кількох артилерійських влучань, тож її довелося капітально перебудовувати. А будинок між ратушею та руїною Гальперна – це частина єврейського кварталу, який знесуть за німецької окупації.
Зоряний час вулиці Костюшка
Наступне фото змушує задуматись, адже з першого погляду не скажеш, що то за локація (№ 2). Але й тут усе просто. Фотограф розвернувся на 180 градусів і, пройшовши кілька метрів, став на куті Карпінського та Костюшка (нинішня Сотника Мартинця).
Знимка № 3 усе розставляє на свої місця, адже з правого боку добре видно будинки вулиці Карпінського, що тягнуться до початку Бельведерської. Отже, перед нами залишки готелю Сакса, який був чи не найдавнішим заїздом міста. На той час закладом уже володіли зовсім інші люди.
У 1830-х Леон Сакс спорудив тут двоповерховий готель, що мав два фасади. Найдовший нараховував 11 вікон і виходив на Карпінського, дещо коротший тягнувся уздовж вулиці Костюшка. Окрім номерів, заклад мав дві великі зали, де влаштовували бали, а заїжджі театри грали вистави.
В середині ХІХ століття Сакс продав готель Гальпернам, що перейменували його в «Європейський». У 1899 будинок купили брати Гартенберги, звісно, не підозрюючи, що через 18 років матимуть замість нього купу битого каміння.
Австрійські артилеристи мало що залишили від готелю. Та що там готелю – цілого кварталу!
Позаду стирчать у небо димарі Лінії А-Б, яка починалась на теперішньому Вічевому майдані. Якщо збільшити фото, то можна роздивитися меблі, які хтось виніс на тротуар: тумбочку, покручене залізне ліжко, дерев’яний буфет. Чимось нагадує кінострічку про Штірліца з кадрами розбомбленого Берліна.
Від фасадної стіни зберігся лише невеликий «огризок», на якому видно рекламні написи. Зверху руїни, немов парасолькою, накриває якась синя штука. Хоча, колір тут – суцільна примха ретушера, насправді все могло виглядати інакше.
Спочатку я думав, що то скло з даху пасажу Гартенбергів, який стояв всередині споруди. Втім, скло просто розлетілось би від вибухів, тож це бляшаний дах готелю. Натомість, у глибині видно більш-менш вцілілу споруду з вікнами і тим самим синім дахом. Це цілком може бути фрагмент пасажу.
А наш фотограф усе не заспокоювався. За кілька десятків метрів він зробив ще одну знимку вулиці Костюшка – вже третю у цій серії (№ 4). Парадокс, але до війни ця локація абсолютно не цікавила видавців поштівок з видами Станиславова. Колекціонери не можуть похвалитися жодною карткою із краєвидом Костюшка. Та щойно кам’яниці перетворились на руїни, вулиця стала справжньою фотозіркою.
Історія будинку на поштівці тотожна долі всього кварталу. У 1880-х його збудували Гальперни, потім викупили Гартенберги, потім почалася Перша світова і… все. Після війни дільницю так і не відновили. Нині тут майданчик перед пасажем, який таксисти облюбували під стоянку.
Міст підривали всі
І все ж таки фотографу не вдалося обмежитись прогулянкою навколо кварталу Гартенбергів. Редакційне завдання покликало його на околицю Станиславова, до зарослих верболозом берегів Бистриці. Там стояв залізничний міст, який теж зазнав значних ушкоджень.
Для початку визначимось, яка саме Бистриця на поштівці, адже маємо їх цілих дві. На щастя, є австрійська листівка з видом мосту через Бистрицю-Надвірнянську. Його огорожа була у формі великих металевих арок, тобто зовсім не подібна на ту, що бачимо на фото № 5.
Відтак, лишається міст через Бистрицю-Солотвинську. Під час бойових дій мости мають важливе значення, тому при відступі їх зазвичай підривають, аби стримати просування противника. Саме це зробили австрійці у вересні 1914 року.
Росіянам довелося добряче попрацювати, аби відновити переправу. Вони навіть випустили «Альбом видів споруд залізних доріг Галіції», де є кілька світлин відбудови мосту. Колія через Бистрицю-Солотвинську вела у бік Львова й Калуша – власне туди, де точилися бої. У 1915 Станиславів знову здобули австрійці, наступного року їх вибили росіяни. Лінія фронту проходила по річці, тож міст не використовувався.
Грюс аус Станіслау. Перші станиславівські поштівки були справжніми шедеврами (ФОТО)
Влітку 1917 росіяни трохи просунулися вперед, але зазнали поразки і покотились у зворотному напрямку. Саме тоді їхні сапери вчергове підірвали бідолашний міст. Знищити його повністю, напевно, не вистачило ані часу, ані вибухівки, тому обмежилися центральною частиною. Вибух був такої сили, що один із прольотів відкинуло вбік на десяток метрів.
Бетонні опори вціліли, тож міст відновили швидко. Щоправда, жодне видавництво так і не випустило поштівок з його оновленим виглядом.
Автор: Іван Бондарев
У статті використані поштівки з колекцій Олега Гречаника, Володимира Шулепіна, Максима Дутчака.
