На старій поштівці читачі легко впізнають сучасну вулицю Грушевського. За Австрії вона називалася Третього Мая – на честь дати ухвалення першої польської конституції. Однак фотокартка підписана інакше – вулиця Шидловського. Чого б це?
Фото: Микола Волков
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Річ у тім, що колись вулиця Третього Мая мала дещо іншу конфігурацію та починалась від перехрестя теперішніх Шашкевича / Незалежності, після чого повертала праворуч. Дільниця ж від Шашкевича до Вітовського довший час стояла незабудованою. Там містилися приватні ґрунти бургомістра Валерія Шидловського (1835-1896).
Він змінив на цьому посту знаменитого Ігнація Камінського та продовжував його справу щодо розвитку міста. Сучасники згадували, що «то була людина із добрим серцем, ввічлива, скромна, мала тільки друзів і жодного ворога». Містом він керував від 1888-го і аж до самої смерті.
За Шидловського у Станиславові збудували театр, будинок польського «Сокола», дирекцію залізниць, міщанське казино. Коли у 1900 році прокладали нову вулицю, магістрат вирішив назвати її на честь колишнього бургомістра. Вибір був вдалим, оскільки назва протрималась весь період ЗУНР та добу польського панування. Лише за німецької окупації Шидловський поступився гетьману Івану Мазепі. Як самостійна одиниця ця вулиця існувала до кінця війни, після чого більшовики приєднали її до Карла Маркса (Грушевського).
Оскільки вулиця Шидловського пролягала у самісінькому центрі, то й будинки на ній стояли відповідні. У лютому 1906 року лікар Аполінарій Ляхавець придбав тут незабудований ґрунт та оголосив про початок будови. Наступного року тут уже красувався величний триповерховий будинок із двома фасадами. У плані кам’яниця Г-подібна та разом із трьома сусідніми, що прилягають одна до одної торцями, утворює так званий «банківський квартал». Хоч у будинку Ляхавця ніяких фінансових установ не було.
А що ж було? На поштівці над наріжним входом бачимо якусь вивіску. Це «Дентистично-технічне» ательє Леона Вайнгартена. Також у польському буклеті 1936 року читаємо, що за цією адресою працювало кафе-кондитерська «Закопанська» відомого кулінара Миколая Крамарчика. Ці заклади традиційно містились на першому поверсі, вище були квартири, які здавали в оренду.
Після приходу радянської влади більшовики накинули оком на шикарну кам’яницю та націоналізували її однією з перших – ще в грудні 1939 року. Працівник, який робив інвентаризацію, ретельно зафіксував, що в будинку є вісім квартир, а в них 39 кімнат, вісім кухонь, шість коридорів, плюс три крамниці на першому поверсі та 11 комірок у підвалі. Найбагатші мешкали на другому поверсі. Там було лише дві квартири на п’ять і вісім кімнат.
Більшовики дуже кумедно занотували дані мешканців кам’яниці. Галицькі євреї, як і більшість інших народів, до приходу совітів не мали зеленого поняття, що таке побатькові. Втім пронирливий ревізор таки «розкопав» їхній родовід і останнім власником націоналізованого будинку значиться такий собі Гендлер Матяс Герцевич.
У радянські часи в колишньому «дентистичному» ательє відкрилася сувенірна крамниця, а лівіше діяло популярне кафе «Троянда». Старожили згадують, що там можна було випити якісного закарпатського вина, зокрема знамениту «Троянду Закарпаття».
За незалежності кафе «Троянда» трансформувалось у ресторан «Слован». Втім у 2013 році його поглинув удачливий конкурент – пивний клуб «Десятка».
Наостанок – про спадковість поколінь. Сьогодні у старій кам’яниці Ляхавця працює фінансова установа – «А-банк». Як не крути, а квартал недаремно називають банківським.
