На цих виборах член виконкому, юрист Олексій Петечел йде до міськради першим номером від партії «Європейська солідарність». Він народився у Івано-Франківську, з золотою медаллю закінчив школу № 16 і з червоним дипломом – Прикарпатський університет. Нині кандидат наук, доцент Петечел викладає на кафедрі кримінального права у тому ж ПНУ. Одружений, має двох дітей.
Про Франківськ, його проблеми й досягнення з кандидатом говорив Репортер. 
– Олексію, до виконкому ви потрапили за квотою «Солідарності» та працюєте там уже п’ять років. Які позитивні й негативні рішення можете відзначити?
– З важливого – напевно, МАФи. На мою думку, рішення змінити їхній зовнішній вигляд було правильним. Тобто, кожному власнику кіоска, в якого вже закінчувався термін договору, ми пропонували (можна сказати, змушували) замінити його. Так вони стали гарніші, охайніші. Десь їх тепер менше, десь більше. Вони й зараз не всім подобаються, але це шанс для малих підприємців якось виживати.
При цьому я однозначно був проти викупу локомотиворемонтного заводу. Нас тоді не інформували, лише загальні фрази, а економічних обґрунтувань – жодних. Крім того, що збережемо робочі місця. Недавно керівник ЛРЗ звітував про діяльність, вони працюють, мають замовлення, але це не той рівень, який мав би бути.
– А загалом ці роки місто розвивалося правильно?
– В якійсь частині так, в якійсь – ні. Наприклад, рішення про розвиток комунального громадського транспорту було правильним. Хоч ми й витратили туди багато і бюджетних, і кредитних коштів, але це зовсім інша якість обслуговування, ніж приватні маршрутки. А мінус у тому, що комунальний транспорт є абсолютно дотаційним, і це треба розуміти.
Добре, що почали розвивати велоінфраструктуру. Шкода, що десь останні два роки це призупинилось.
– Тому що немає грошей?
– Тому що змінилися пріоритети. Свій відбиток накладає виборчий процес, тож у нас, на жаль, було прийняте рішення не робити добре, а робити красиво. Фасад помалювали, зовні класно, а всередині гниле.
От, з 2015 року, коли почали надходити перші гроші з децентралізації, то спершу робилися косметичні ремонти дворів, доріг тощо. Верхній шар асфальту зняли, новенький закатали. Виглядає класно, поки через тиждень туди не приїжджають комунальні служби, бо є проблеми з мережами, що лишилися ті самі.
Через два роки, коли грошей стало більше, почали з’являтися великі проєкти, які передбачали заміну комунікацій. Але це було дорого – 8-10-15 млн – і вимагало часу. А темп взяли високий, то як його перед виборами збавляти? Тож у 2019 проєкти стали перемальовувати під заміну бруківки.
– Повернулися до краси?
– Так. А потім у соцмережах я сам бачив відео: новенька бруківка, а з-під неї б’є фонтанчик. Приїжджають, розривають, мешканці скаржаться. Отже, все було комплексно, а потім наближаються вибори плюс певні фінансові труднощі…
– Звідки труднощі?
– Та бо ми хочемо все і зразу. Взяли на себе більше, ніж могли потягнути. Можна ще списати на коронавірус, на зменшення кількості податків… Та ці проблеми почалися десь з кінця літа минулого року, а далі гірше, бо один борг чіпляється за інший.
– Грошей бракує, бо нас не любить Київ, чи ми погано хазяйнуємо?
– Думаю, все в комплексі. Бо в часи Порошенка, коли почалася децентралізація, то в бюджети додавали. Звісно, частково передавали й витрати, але не критично. А тепер почали давати все більше додаткових завдань. Мер подає це лише як провину центральної влади, але мовчить, що нам теж було б добре зменшити апетит.
Так, якщо у 2015 році було рішення сесії затвердити штатний розпис міськвиконкому десь 390-400 осіб, то зараз – 500 з копійками. Щороку нові відділи, нові посади. Десь воно виправдано, а десь і не дуже.
– А яким ви бачите правильний розвиток міста?
– Насправді нам уже зараз треба думати над тим, як використати додатковий ресурс, який місто отримало в результаті об’єднання. Тепер площу міської громади вже порівнюють з величезними мегаполісами. Ми отримали додаткові можливості, тепер їх треба мудро використати.
– Це ви про землю?
– В тому числі. Чому в нас немає великих інвесторів? Тому що їх не було де розташувати. Тепер треба все проаналізувати, визначити місця, підготувати, передбачити це в бюджеті на наступний рік і виходити на ринок уже з готовими пропозиціями: «Дивіться, у нас все є». Хоча б одне-два місця конче треба презентувати.
У нас зараз інвестиції – це приватна ініціатива. Місто у тому участі не бере. Приклад – «Промприлад». Інвесторів там сотні, нині це вже візитівка міста і приклад, як треба робити. Плюс соціальна складова – реалізація або сприяння різним соціальним проєктам.
– Чим команда «Європейської солідарності» відрізняється від інших?
– Я з усіма нашими кандидатами спілкуюся дуже активно. Команда різнопланова – медики, освітяни, науковці, громадські активісти, урбаністи, підприємці. Мирослав Федорків – просто генератор ідей, Мар’яна Вершиніна – дуже активна у своїй громадсько-освітянській діяльності, є багато інших. У всіх є хороші ідеї та непереборне бажання їх реалізувати.
На правах агітації
