Іван Бондарев
На початку ХХ століття у Станиславові збудували велетенський торговий пасаж. Офіційно він належав двом братам Гартенбергам, хоча в дійсності усі справи вів лише старший брат. Цей купець був найзаможнішою людиною у місті, але йому цього було замало. Гартенберг хотів, аби про його багатство говорила вся імперія, і тому вирішив викласти підлогу пасажу срібними кронами. Із цією пропозицію він звернувся до бургомістра.
Чиновник не знав, що робити. З одного боку, монети – образ цісаря, і по ньому не можна ходити. З іншого – герб імперії, об який також не бажано витирати ноги. Натомість, і заборонити Гартенбергові викладати підлогу не було жодних підстав, тому що в законах про це не написано ані слова. Бідолашний бургомістр і з магістратом радився, і в юриста консультувався, але всі лише розводили руками і не радили сваритись із впливовим Гартенбергом.
Тривогу чоловіка помітила дружина і запитала, у чому проблема. Уважно вислухавши, вона дала розумну пораду. Коли в призначений день Гартенберг з’явився на прийом до бургомістра, той заявив, що дає дозвіл на викладання підлоги, але за однієї умови – монети повинні стояти ребром.
Хоч який би не був Гартен-берг багатий, але на це йому грошей не вистачило. Купець повернувся додому ображеним. А дарма. Все одно через 10 років ці монети виколупали би російські козаки, які здобули місто.
