Вболівальники івано-франківської «Говерли» добре знають і люблять талісман своєї команди, улюбленця дітей – веселого і запального Ведмедя. Щоразу він виходить перед тисячною аудиторією і заводить трибуни манежу Коледжу фізвиховання. Хто ж ховається під цим костюмом?
На іграх «Говерли» 25-річний Андрій Довбуш працює у костюмі Ведмедя з грудня минулого року. Для нього це радше хобі. Основна робота Андрія теж пов’язана з танцями. Він викладає хореографію дітям у селі Підлісся Тисменицького району. У місцевому будинку культури є п’ять груп дітей від шести до 20 років, які займаються танцями. Крім того, Довбуш вчиться в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету на кафедрі режисури, а ще збирає в Івано-Франківську шоу-балет для роботи в Україні та за кордоном.
В «Говерлу» Андрій потрапив в якості хореографа, коли потрібно було поставити танець для групи підтримки. Тоді він з дружиною вперше прийшов на баскетбол і побачив Ведмедя, який ходив майданчиком та розважав людей. З цікавості Андрій зголосився спробувати себе у цій ролі.
«До роботи талісманом я баскетбол вживу майже не бачив, – зізнається Андрій. – Під час перших виступів було доволі непросто, трохи хвилювався. Але поступово я призвичаївся до костюму, побачив, що люди вірять мені у цьому образі, і вже незабаром відчував себе на майданчику як вдома».
 |
Андрій каже, що сам костюм доволі непоганий та зручний, його шили костюмери Івано-Франківського обласного муздрамтеатру, але все ж не завадить зробити деякі вдосконалення. Найбільше під час матчу докучає спека. «Голова Ведмедя зсередини цілковито зроблена з поролону, а зовні обшита штучним хутром, у ній є всього три отвори – для очей та роту, – розповідає танцюрист. – Коли знімаю маску, то буквально парую. Взимку в костюмі доволі затишно, а от навесні, коли значно теплішає, гостро відчуваю нестачу вентиляції».
Особливо полюбили говерлянського Ведмедя діти. Як каже Андрій, часом перед матчами маленькі глядачі так «обліплять» талісман зі всіх боків, що немає куди розвернутися, вони хочуть погратися, сфотографуватися.
«Найкраще публіку заводять акробатичні трюки, – говорить Андрій Довбуш. – Люди хочуть побачити щось неординарне, тож треба це їм давати. Практично усі свої трюки я взяв з брейк-дансу, колись займався ним на любительському рівні».
Найбільше з минулого сезону Андрієві запам’яталася вирішальна домашня гра проти «Миколаєва» у чвертьфіналі плей-офф. Атмосфера була настільки несамовитою, що дівчата з групи підтримки часом не чули музики. Перцю додавала присутність на трибунах кількох десятків вболівальників з Миколаєва. «Коли бачиш такі ігри, розумієш, що робиться за океаном в НБА на їхніх багатотисячних аренах, – говорить Андрій. – Як згадаю ту гру, досі мурашки по шкірі бігають».
Аж до травня ані глядачі, ані баскетболісти не бачили, хто ж ховається у Ведмеді. Тільки під час нагородження «Говерли» бронзовими медалями в Івано-Франківську Андрій зняв голову костюма. Багато людей тоді здивувалися, що весь цей час їх розважав хлопець, мовляв, так рухатися може лише дівчина. А дружина баскетболіста Віктора Герасимчука сказала, що він найкращий Ведмідь з тих, хто був у команди.
Наразі Андрій Довбуш ще не знає, чи буде продовжувати працювати талісманом наступного сезону. Хлопець має багато задумів на творчі проекти, тож хтозна, чи вистачить часу на «ведмежу» роботу. В будь-якому разі він вже поставив високу планку для талісмана «Говерли», і далі потрібно буде її тримати.
Ведмежа історія
Ведмежа історіяБК «Говерла» отримала свого талісмана ще у 2009 році. Тоді його обрали шляхом голосування вболівальників. Воно тривало три місяці. Ведмежий символ набрав 40,1% голосів, далі були «карпатський птах» (22,3%), «рись» (17,9%), «вепр» (9,5%), «вовк» (4,9%), а також «інший варіант» (5,4%).
Як повідомляв тоді офіційний сайт команди, клуб з радістю прийняв такий вибір вболівальників. Ця тварина чи не найкраще підходить до «Говерли» як найбільшої карпатської вершини. Відомо, що в місцевих лісах водиться карпатський ведмідь. У багатьох народів він асоціюється з великою силою, розумом та завжди може за себе постояти.
