Більшість іванофранківців навіть не здогадуються, що живуть поруч зі справжніми козаками. Адже саме ними вважають себе вихованці школи «Рукопаш гопак». Існує вона лише на кошти спонсорів, навчання є безкоштовним. При цьому наші хлопці та дівчата є одними з кращих у Європі.
До 2003 року Рукопаш гопак (його ще називають бойовим гопаком) в Україні існував на засадах громадської організації. Тоді ж була зареєстрована Федерація Українського Рукопашу Гопак. Перший чемпіонат, в якому взяли участь його вихованці, відбувся у серпні 1998 року, в рамках ІІ Всеукраїнського фестивалю козацьких бойових мистецтв.
У Львові, в державному інституті фізичної культури спортивна спеціалізація рукопашу існує вже 11 років. Там готують спортсменів і фахових тренерів.
В Івано-Франківську перший гурток виник ще 1997 року. Організував його Василь Ленюк, історик і художник. «Починати було дуже важко, – говорить він. – Адже, крім певного кола осіб, більшості ця справа була байдужою». Проте труднощі ентузіастів не спинили. І два роки тому в Кореї, на чемпіонаті національних бойових мистецтв, наші гопаківці показали один із кращих результатів. «У Кореї ми побили всіх європейців», – каже Василь Ленюк.
 |
До прикарпатської секції зазвичай приходять займатися діти із традиційних українських сімей. Ті, хто цілеспрямовано хоче вивчати саме національне, близьке до своєї ментальності, бойове мистецтво. Проте спробувати може майже кожен, починаючи з десятирічного віку. Обмеженням є лише нездатність займатися за станом здоров’я та відсутність потягу до українських козацьких традицій.
Про нові набори можна прочитати в оголошеннях, які розміщують або біля спортзалу, де займаються гопаківці, або біля шкіл міста. Навчання є безкоштовним, тренери також працюють задарма. Жодних відбіркових конкурсів школа не проводить. Кажуть, що ті, кому рукопаш не під силу, відсіюються самі.
Дмитро Дубей, випускник Львівського інституту фізкультури, який нині тренує франківських гопаківців, зазначає: «Якщо на перше тренування може прийти до 30 осіб, то після тижня занять залишається приблизно десять». Хоча попередня фізична підготовка не потрібна, організатори кажуть, що починати доволі тяжко. Хороші результати зазвичай дає індивідуальний підхід до кожного спортсмена.
Ще однією родзинкою рукопашу є табори. Вони для спортсменів також є безкоштовними, все оплачують спонсори. Молодь має можливість два тижні пожити серед природи і закріпити навики, здобуті у спортзалах. Це – обов’язковий, заключний, етап для кожного гопаківця. Туди їдуть лише після досягнення певного рівня.
Гопаківські табори можна назвати маленькою армією. Адже там доволі жорстка дисципліна, а тренування можуть бути і тричі на день. Кожне заняття починається із шикування, молитви та розспівування похідної маршової пісні. Спортсмени кажуть, що пісня настроює на фізичні вправи ще краще, ніж розминка.
Одночасно з Івано-Франківськом виник гурток рукопашу і у Ворохті. Там, якщо спортсмен досяг певного рівня, йому дозволяють вистригти оселедця. І це заохочується, адже допомагає зблизитися з історією та традиціями козацтва. Крім того, елементами патріотичного виховання є героїчні українські фільми.
«Я прошу тренерів показувати їх учням, щоб ті відчували себе співучасниками історії, носіями певних традицій, – говорить Василь Ленюк. – Треба, аби вони знали, що ми здатні перемагати, як у часи Данила Галицького, так і тепер. Решту патріотичного виховання дає сім’я, ну і, звичайно, самі тренування».
Спортсмени кажуть, що в гопаку вони знайшли те, чого не було в інших видах бойових мистецтв. Його рухи та ідеологія є характерними саме для українців.
«Про нас іде хороша слава, – стверджує Ленюк. – Той, хто пройшов наші осередки, ніколи не стане наркоманом, алкоголіком, ніколи не піде в бандити, як іноді буває із хлопцями, які займаються іншими бойовими мистецтвами. Ми культивуємо дух традиціоналізму, дух шанобливого ставлення до історії. Фізично та морально здорові діти – це зараз найголовніше».
