Що цікавого є у Чернівецькій області? У першу чергу це самі Чернівці із численними пам’ятками історії та архітектури. Плюс Хотинська фортеця, яка потрапила до сімки чудес України. Та це рукотворні об’єкти. А от перевал Німчич та урочище Протяте Каміння є чудесами природи. Гарно, цікаво та порівняно недалеко – 108 км від Франківська.
Леся Українка, Франко та… Чапаєв
До Коломиї дорога ще так сяк, далі автобус ледве плентається. Минаємо Косів і Кути, по мосту долаємо Черемош. Це вже Буковина, невеличке містечко Вижниця, райцентр. Але нам не туди. Через 200 метрів після мосту, біля каплички, повертаємо праворуч. Проїжджаємо село Виженка. Тут закінчується асфальт і починається ґрунтовка. На виїзді з села автобус треба лишати. Далі – або на джипі, або на танку, або пішки.
Перевал Німич
Топаємо вгору з півкілометра. Дорога йде лісом, навколо величезні буки. Тиша. Робимо черговий поворот і ось він – перевал Німчич. Висотою перевал поступається Яблуницькому – 586,3 м проти 931 м. Та з мальовничості може посперечатись. Німчич є природною межею між Вижницьким і Путильським районами. Саме вони складають карпатську частину Буковини.
Першим кидається в очі гірськолижний підйомник, який веде до вершини. Він бугельний, працює лишень взимку. Поруч стоїть гіпсова статуя невідомого солдата з відбитими руками. Колись через Німчич проходила дорога і в часи війни тут були запеклі бої. Пізніше зробили об’їзну, тепер перевал по суті є «тупиком». Біля солдата – ще один привид з минулого – руїни радянського готелю «Гірська казка».
Втім, турбізнес на перевалі не завмер. Уже в наші часи тут звели ресторан «Червона рута». Крім власне ресторації, там є численні інформаційні стенди. Із них довідаємося, що свого часу на перевалі були: Іван Франко та Леся Українка, останній російський імператор Микола ІІ, генерал Денікін і навіть Василь Чапаєв. Леся Українка свій візит описала так: «Раз заїхали високо на гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне, як мрія, – кажуть, що зветься Ростоки…».
Дійсно, якщо вийти на вершину перевалу, то звідти відкривається чудова панорама на долину Черемоша та село Ростоки, що на франківському боці ріки.
Пейзаж на магнітику – з Буковелю
Звісно, є тут і сувеніри. Багато туристів на згадку тягнуть додому магнітики на холодильник. На перевалі є лише один вид і то він якійсь дивний. Під написом «Німчич» зображено крісельний підйомник і велике озеро, якими на перевалі й не пахне. Виявляється, спритні торговці переробили для місцевих потреб магніт з Буковелю!
Окропом по каменю
Перевал, звісно, гарний, але найцікавіше розташовано далі. Треба пройти ще приблизно 3,5 км паралельно мальовничому хребту Баньків. Дорогою можна випити води із джерела та поїсти ожини, якої тут повно.
Нарешті доходимо до великого каменю чи невеличкої скелі. Саме звідси починається Протяте Каміння. За старовинною легендою колись тут було два села. Дорога між ними робила великий гак, оскільки посередині розташовувались величезні скелі. Люди кілька разів намагались пробити прохід, але марно. Якось до одного села прийшов мандрівник, який підказав, що треба робити. Селяни почали лити на скали окріп, і вода протяла у пісковику прохід.
Ці камені дійсно мають отвори, але утворились вони у процесі вивітрювання. До речі, валуни Сокільського хребта значно «протятіші» за тутешні.
На вершині великої скелі помічаємо кількох туристів. Виявляється, туди можна вилізти, але далеко не кожному. На гору веде вузький лаз, що називається «Печера вовка». Ширина – сантиметрів сорок. Зрозуміло, що лізе туди переважно струнка молодь. Нагорі цікаво, гарні краєвиди, можна зробити кілька фото у стилі «Я підкорив Говерлу».
Більшість групи розбиває пікнік у підніжжя скелі та починає обідати із активним «вживанням». Повітря сприяє апетиту. Ми тут не одні – поруч є кілька наметів, видно численні кострища. Один із «місцевих» порадив прогулятись вглиб лісу ще на півкілометра. Каже, там є на що подивитись.
Легенда про двох альпіністів
У лісі, серед смерек, розкидані численні камені. Спочатку вони невеликі, але далі більшають. Апофеозом є скеля Соколине Око, що має 40 метрів (як 12‑поверхівка). Назву вона отримала від великої арки, розташованої посередині. Один схил гори пологий і можна без проблем залізти на вершину. Можна прогулятись по хребту – він тягнеться на сотню метрів і завершується ще одним «соколиним оком», щоправда, набагато меншим.
Хребет тягнеться десь на сотню метрів
З каміння стирчить багато скоб, штирів, кілець – місце є популярним серед альпіністів. Зворотний бік скелі досить стрімкий, і скелелази їздять сюди потренуватись. Навіть вигадали легенду про двох альпіністів.
Отже, жили собі два брати-скелелази, які кохали одну дівчину. Якось вони утрьох поїхали із ночівлею на Протяте Каміння. Поки красуня готувала їсти, хлопці активно сперечались, кому вона має дістатись. Нарешті домовилися: хто першим без страховки вилізе на скелю, того й дівчина. Вже біля вершини один з братів зірвався та убився…
З того часу вночі тут чути шурхотіння – це чорний альпініст намагається підкорити вершину.
Comments are closed.