Хто заснував Станиславів?

Історики та краєзнавці досі не мають остаточної відповіді на два важливих питання — хто й коли заснував наше місто.

Існує багато найрізноманітніших версій, припущень і тверджень. То коли ж святкувати День міста, і кому за це дякувати?

Гетьман Андрій Потоцький

Перші згадки

ХІ століття. Найглибше копнув (наголос тут можна ставити як завгодно — Ред.) історію такий собі А.М. Григор’єв — автор економічного путівника «Станіславська область», що побачив світ у 1957 році: «Станіслав — старовинне місто, перші згадки про яке належать до ХІ століття. У місті досі збереглися залишки оборонних валів ХІІ століття, які є цінною історичною пам’яткою». Якби ще то було правдою, то це була б сенсація. Проте у жодному літописі про «град Станіслав» не йдеться. А оборонні вали в нас дійсно є, проте насипали їх у ХVII столітті.

1611 рік. Наступним «першовідкривачем» став географ Микола Янко. У 1973 році вийшов «Топонімічний словник-довідник Української РСР». Там є таке: «Івано-Франківськ (до 1962 — Станіслав). Вперше в історичних документах згадується у 1611 році в грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ, в якій дозволялось шляхтичу Яну Свошовському заснувати тут місто».

Сучасний франківський історик Зеновій Федунків довів, що пан Янко, м’яко кажучи, не має рації. Дійсно, львівський підкоморій Свошовський у 1611 році заснував місто, щоправда, не Станиславів, а Янів (на честь себе). Тепер воно називається село Івано-Франкове, що на Львівщині. Може, саме це і ввело в оману знаного географа.

1624 рік. В історичній літературі час від часу згадують історика ХІХ століття Сярчинського. Посилаючись на нього, наш сучасник, краєзнавець Петро Сіреджук пише, що «влітку 1624 року польський магнат Станіслав Конєцпольський між двома Бистрицями облюбував собі місце під замок, котрий нібито став першою будівлею нашого міста».

Францішек Сярчінський (1758-1829) був священиком, істориком і географом. Його головною працею є рукописний багатотомний «Словник історично-географічно-статистичний королівства Галіції». У третьому томі за 1829 рік є відомості про Станиславів.

Станіслав Ревера Потоцький

1644 рік. У 1987 році вчені провели обласну науково-практичну конференцію, присвячену 325-річчю заснування Івано-Франківська. Тоді багато галасу наробила стаття молодого краєзнавця Петра Сіреджука «Коли засновано Івано-Франківськ?». У Центральному державному історичному архіві у Львові автор виявив документ, в якому йдеться, що «якийсь шляхтич Стефан Потємбський подав касаційний позов на рішення Люблінського трибуналу з приводу грошового спору між ним та старостою Теребовлянського повіту Георгієм Балабаном. Документ цей виданий в містечку Станіславі, в середу, в свято Діви Марії 1644 року».

Із цим категорично не погоджується історик архітектури Сергій Кравцов. Він схиляється до думки, що тут йдеться про інший Станиславів, закладений біля Бродів у 1620-х роках. І дійсно, на мапі Боплана 1650 року в тому регіоні позначено село Станиславів. До того ж, Петро Сіреджук у жодній публікації не вказує точні «координати» виявленого документа (фонд, опис, справа). Через що більшість істориків ставляться до цієї знахідки досить скептично. В останніх статтях Сіреджук називає вже інші згадки про Станиславів — 1600 і 1646. Виглядає, що краєзнавець сам заплутався у своїх відкриттях. Між іншим, варто пам’ятати, що «Польський словник географічний» наводить понад 70 містечок, сіл і фільварків під назвою Станиславів. Тому не варто робити поспішних висновків, лише побачивши це слово у документах.

1649 рік. Досить несподівану згадку про наше місто подає «Путівник по експозиції обласного краєзнавчого музею» за 1960 рік. Над ним працював цілий авторський колектив у складі П. Арсенича, А. Задорожної, Н. Кравченко, О. Мирошниченко, Д. Прунько та Є. Цепенди. Там написано, що «Станіслав засновано у першій половині XVII ст. на території українського села Заболоття польським магнатом А. Потоцьким. Перша згадка про Станіслав відноситься до 1649 року, коли брацлавський хорунжий Й. Дзик з великим військом підійшов до Станіслава, щоб придушити повстання в місті українського населення проти шляхетської Польщі».

Брацлавський хорунжий Дзик насправді існував, щоправда, звали його Ян. У книзі «Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг.» (Киев. Наукова Думка. 1954) навіть наводиться його лист за липень 1648 року. Він описує як хоробро бився з повсталими селянами, які захопили місто Шаргород (Вінниччина). І справа в тому, що на згаданій мапі Боплана, біля Шаргороду є село Станіславуф. Скоріш за все саме його й утихомирював брацлавський хорунжий. До речі, Брацлав — це також Вінниччина.

Автори музейного путівника швидко зрозуміли свою помилку, і у перевиданні 1967 року ні про якого Дзика вже не йдеться. Бажаєте грати в гру Авіатор? Авіатор Гра у онлайн казино сподобалася всім.

1649 рік, грудень. Історик Уляна Головчанська в 2002 році на черговій конференції ввела в науковій обіг російського гінця Г. Купакова, який у грудні 1649 року згадує місто Станіслав.

Дяк Розрядного приказу Григорій Кунаков (а не Купаков) був направлений російським царем із дипломатичною місією до Варшави. За підсумками візиту він підготував «Записки дьяка Григория Кунакова о добытых им в бытность в Польше сведениях касательно войны поляков с казаками в 1649». Його шлях до польської столиці проходив через маленьке містечко Станиславів (теперішнє Мазовецьке воєводство). Скоріше за все саме через нього й мандрував гонець Кунаков.

1654 рік. Польські історики Міхал Балінський і Тімотей Ліпінський у 1844 році видали солідну працю «Старожитня Польська». Звідти довідаємось: «Першим поселенням було село Заболоття, яке близько 1654 року почав перетворювати на місто славний Станіслав Ревера Потоцький, воєвода Київський, а син його Анд­рій, каштелян краківський, муж лицарської цноти, зміцнив муром і валами». Їхню версію підхопили історики Валігурський і Садок Баронч, а за ними й більшість дослідників.

1661 рік. Цю дату відстоює польський історик Чеслав Хованець у статті «Як постав Станиславів» у газеті «Кур’єр Станіславовський» за 1928 рік. Він пише, що заслуга у заснуванні міста належить виключно Анд­рієві Потоцькому, який у 1661 році розпочав будівельні роботи, а наступного року видав новозаснованому місту локаційний привілей.

Хто ти, засновнику?

Таким чином маємо трьох кандидатів у «забудовники»:

1. Станіслав Конєцпольський

2. Станіслав Ревера Потоцький

3. Андрій Потоцький

Перший варіант виглядає досить сумнівним. Гетьман Конєцпольський не мав на наших теренах нерухомості, а основні його посілості знаходились у Бродах та околицях. У 1624 році він розбив татарську орду під Мартиновим (Галицький район), а ось про фортецю у хроніках ані слова. Крім того, на Спеціальній карті Боплана 1650 року у межиріччі Бистриць жодного Станиславова не проглядається.

На цьому іконографічному документі треба зупинитись детальніше. З історії відомо, що Боплан служив у польському королівському війську протягом 1630-1647 років. До його посадових обов’язків входило картографування країни. У 1645 році він отримав королівський дозвіл на публікацію своїх карт. А свою службу Боплан починав у артилерії, під керівництвом гетьмана Станіслава Конєцпольського. І стосунки з начальником у нього були непогані. Талановитий інженер брав участь у спорудженні Підгорецького замку та фортифікуванні Бродів — володінь свого шефа. Якби Конєцпольський дійсно заснував Станиславівську фортецю, то Боплан про це просто мусив знати і неодмінно позначив би на мапі. Якщо не позначив, то, напевно, не було чого.

Про Станіслава Реверу Потоцького як засновника Станиславова першим згадує ксьондз Каспер Несецький у своєму гербовнику «Корона Польська» за 1740 рік. Шановний гетьман «Станиславів на Покутті від імені свого заклав».

Цікаву легенду про заснування міста подає дописувач газети «Зоря Галицька» від 1851 року, що скривається за літерами Е.Л. Тоді українська інтелігенція писала так званим «язичієм», подаємо в оригіналі, тож не лякайтеся: «Станислав Потоцкїй пан на Галичи — вже года 1654 покидає Галич и закладае нынє славный город межи двома Бистрицями. Блаженной памяти мой родитель П. Л. памятал одного человєка дяка при церкви в селє Тлу…. 125 лєт маючого, котрого отец при заложенїи Станиславова бул. На мєстци том стояло село Заболотїе. Воевода Станислав идучи за плугом начертивал где ринок — улицє и домы Божи мали стояти. Андрей, сын пом’янутого, город сей украсил и укрєпил».

На це історик Алоїз Шарловський іронічно написав, що «з усієї повазі до віку дяка у правдивості такої урочистості дозволимо собі засумніватись». І правильно сумнівався — до нашого міста Ревера не мав жодного стосунку.

Найбільш переконливими є докази Чеслава Хованця, який вважає засновником Андрія Потоцького. Хованець «нарив» у львівських архівах декілька цінних документів, які чомусь уперто не помічають наші дослідники.

Селом Заболоття, яке відоме ще з 1437 року, на початку ХVII століття володіли дрібні шляхтичі Жечковські. Вони навіть спорудили тут дерев’яний оборонний двір — так звану форталіцію. Потім у шляхтичів почались фінансові проблеми і 4 листопада 1658 року Станіслав Жечковський продає села Заболоття та Опришівці «разом з підданими кметями рільниками, комірниками, з ріллями, луками, полями, лісами, зарослями, млинами, корчмами, форталіцією, двором, озброєнням, з ріками, струменями, озерами, ставами, бистрицями та їх допливами» старості галицькому Андрієві Потоцькому. Зауважте, Андрієві, а не його батьку Станіславу Ревері.

Наступного року в магната народжується син, і він починає замислюватись над заснуванням власного міста. Для цього він залучив архітектора Франсуа Корассіні, який перед тим добре себе зарекомендував при укріпленні Галицького замку. І понеслось. Зараз важко сказати, коли перший робітник встромив лопату у болотистий ґрунт межиріччя Бистриць. Скоріше за все, це відбулось у 1661 році. Зауважмо, що Потоцький будувався не на місці села Заболоття, а на його землях. Само село ще певний час існувало самостійно, а потім перетворилось на Заболотівське передмістя (район сучасних вулиць Василіянок, Тарнавського, Грушевського, Гаркуші).

Перша письмова згадка про Станиславів датована 21 березня 1662 року. Це був привілей короля Яна Казимира про запровадження у місті Станиславові ярмарків і торгів. Із тексту слідує, що раніше Андрій Потоцький звернувся до короля із проханням про дозвіл проведення ярмарків у новозаснованому місті Станиславові, а монарх це милостиво дозволив. Відомо, що в лютому Потоцький їздив на сейм до Варшави і там міг передати своє клопотання його королівської величності.

Далі привілеї посипались, як із мішка. Усі вони (за винятком королівського) підписані Андрієм Потоцьким.

7 травня 1662 року мешканцям фактично даровано магдебурзьке право;

17 вересня 1662 року свої права та обов’язки отримали станиславівські євреї;

9 листопада 1662 року видано фундаційний привілей римо-католицькому костелу;

14 серпня 1663 року король підтвердив надання місту магдебурзького права та дарував Станиславову герб;

4 вересня 1664 року зорганізувався шевський цех;

25 травня 1665 року вийшов привілей на будівництво і гарантію прибутків вірменській церкві;

14 вересня 1669 року доз­віл на спорудження власної церкви отримала українська громада.

Чеслав Хованець наводить цікаві статистичні дані з костельних метрик Станиславова:

Втім, багато офіційних істориків вважають, що порожньому місцю магдебурзьке право не надається, тому Станиславів мав існувати задовго до 1662 року. Але що то було за місто — без парафії, ярмарків, цехів, герба, без шлюбів і народжень, без згадок в історичних документах та позначень на мапах? Подібно на якесь місто-привід, що нібито існує, проте слідів по собі не залишає. Важко віриться, чи не так?

Ну й для повноти картини слід згадати версію історика Володимира Грабовецького. Поважний академік вважає, що місто утворилося завдяки якимось таємничим економічним і політичним чинникам, тобто само собою. «Нема підстави приписувати магнату Потоцькому як «цивілізатору великої праці на сході» заслуг у заснуванні міста», — стверджує академік. Уявляєте картину: купує Андрій Потоцький занедбане село Заболоття, ранком прокидається — а там ціле місто! Чинники постаралися. Фантасти відпочивають.

Дідо та онук

Багато дослідників вважають, що наше місто назване на честь Станіслава Ревери Потоцького. А сучасні польські історики іменують його не інакше як «град Ревери». Мовляв, він сам його так назвав, або на його честь це зробив син Андрій. Це не відповідає дійсності!

У січні 1672 року до Станиславова завітав шпигун-мандрівник Ульріх фон Вердум. Тут його чудово прийняв господар, і пізніше у своєму щоденнику пан Ульріх написав: «Це місто тільки десять років тому на сирому ґрунті збудував згаданий київський воєвода Анджей Потоцький і назвав його на честь єдиного свого сина, на даний час дванадцятирічного панича, ім’я якого Станіслав».

Історик Петро Сіреджук вважає, що Вердума елементарно надурили. Що місто заклали раніше, коли малого Станіслава ще й у проектах не було. Андрій Потоцький наплів йому казочок, Ульріх повірив і з його легкої руки дезінформація пішла гуляти століттями.

Але є ще одно свідчення на користь онука. 14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир своєю грамотою підтвердив надання Станиславову магдебурзького права. У документі чорним по білому написано, що Андрій Потоцький «ревно просив Нас надати дідичному містечку Станиславів, яке назване іменем його сина… магдебурзьке право». Невже зухвалий Андрійко відважився надурити самого короля? Навряд. У 1663 році ще був живий Станіслав Ревера Потоцький. Мало того, він обіймав посаду великого гетьмана коронного — тогочасного міністра оборони. Ревера був близький до короля і, безперечно, знав про цей документ. Проте ніяких протестів з його боку не надходило.

Отже у підсумку маємо таке. Засновником міста є Андрій Потоцький. Станиславовом воно названо на честь його сина, а не батька. Десь на початку 1660-х розпочались будівельні роботи. 7 травня 1662 року новозасноване поселення Станиславів отримало магдебурзьке право, тобто юридично набуло статус міста. Десь таким чином.

З днем народження, Станиславів, мешканці й гості нашого міста!