Якщо у мешканця Станиславова позаминулого століття з’являлися зайві гроші, він міг розпорядитись ними по-різному. Алкозалежні, як і зараз, просто пропивали. Ті, хто жив сьогоденням, витрачали на делікатеси, модний одяг, красиві дрібнички. А хто думав про майбутнє – ніс гроші до каси ощадності. Тая каса ще стоїть.
 Каса ощадності. Початок ХХ століття |
Банкір-священик
Є такий відомий вислів – зметикувати на трьох. І не завжди це завершується пиятикою. Наприклад, коли у Станиславові зібралися поважні члени міськради Кайзель Кілер, Кароль Квятковський і Селіг Рубінштейн, вони вирішити заснувати міську касу ощадності. До того Станиславів не мав жодної потужної фінансової установи (якщо не враховувати невеликий позиковий фонд для підприємців і ремісників), і необхідність створення власного банку назрівала давно. Касу розмістили в ратуші, працювати вона почала 30 грудня 1867 року. Проте офіційною датою її заснування чомусь вважається 1868 рік.
Касою керувало правління, першим головою якого був… парох вірменського костелу Ісаак Миколай Ісакович. Як не дивно, але отець досить добре орієнтувався у фінансових справах, і вже у 1872 році наша каса ощадності зайняла четверте місце у Галичині за сумою вкладів, поступившись лише Львову, Кракову й Тарнову. Забігаючи наперед, додам, що отець Ісакович пізніше стане львівським вірменським архієпископом, цісарським таємним радником, кавалером ордена Залізної корони І ступеню, римським графом і почесним громадянином дев’яти міст. Вражає?
 На кінець 1930 року каса обслуговувала понад 140 тис. вкладів |
Конкурс: Кнаус – Меус
Але повернемося до нашої каси. Орендувати приміщення в ратуші було вже не престижно, й тому правління вирішило спорудити власний будинок. За 8 тис. ринських злотих купили земельну ділянку на розі вулиць Казиміровської та Рогуського (тепер, відповідно, Мазепи та Орлика). У 1882 році львівський часопис «Dzwignia» розмістив оголошення про початок конкурсу на кращий проект будинку каси ощадності. Це був перший випадок в історії Станиславова, коли влаштували кастинг архітекторам. Після того подібні конкурси проводились лише для споруд міщанського казино, польського «Соколу», театру та синагоги.
Журі підібралось досить серйозне: директор львівського будівничого уряду Юліус Хошберг, радник будівництва Мацей Морашевський і старший інспектор чернівецької колії Людвик Вежбицький. Завоювати симпатії журі зміг краківський архітектор Раймонд Меус, який і здобув першу премію.
Будували доволі жваво і вже у 1884 році міська каса ощадності прийняла перших відвідувачів. Будинок поєднав у собі риси італійського та французького неоренесансу, а також елементи популярних тоді бельгійських ділових будинків. Споруда викликала захоплення – будинки такого рівня у Станиславові тоді можна було перерахувати по пальцях.
До речі, за допомогою преси, каса отримала невеличку краєзнавчу «двозначність». Наприкінці ХІХ століття у «Кур’єрі Станиславовському» вийшла замітка, де архітектором каси ощадності вказали Карла Кнауса. Як таке могло бути? Адже на конкурсі переміг Меус, а його земляк Кнаус посів лише друге місце! Таким чином каса отримала одразу двох «батьків», які згадувались у краєзнавчих працях ХІХ, ХХ і навіть початку ХХІ століття. Усі крапки над «і» розставив наш сучасник Михайло Головатий. Виявляється, «Кур’єр Станиславовський» просто помилився, і вже в наступному числі газетярі вибачилися перед будівничим, проте ця коротенька замітка лишилася поза увагою дослідників історії міста.
Високий гість
Між тим справи у каси ощадності йшли чимдалі ліпше. Протягом 1894-96 років добудували ліве крило уздовж вулиці Рогуського, внаслідок чого споруда набула форми латинської літери «L». У 1909 році фасад банку прикрасила скульптурна група роботи талановитого скульптора Томаса Дикаса. Чоловіча фігура символізує працю, а жіноча, яка тримає у руці щит із бджілкою, – ощадливість. Варто додати, що цей Дикас свого часу виграв конкурс на проект пам’ятника Міцкевичу у Кракові, обійшовши при цьому Тадеуша Блотницького – творця Міцкевича у Станиславові.
Наступного року проводять грандіозну реконструкцію внутрішніх приміщень. Тоді вестибюль та операційні зали облицювали мармуром, який привезли з чеського Оломоуца, а вікно на сходовій клітці прикрасили вітражами, що збереглися й дотепер. Роботи виконувала будівельна фірма Доменіка Серафіні, яка вважалась однією із найкращих у місті. Про це нагадує напис у мармуровій підлозі вестибюлю. Тоді ж дирекція замовила місцевому художнику Ляховському декілька картин, якими прикрасили зал засідань на другому поверсі. На жаль, нині ніхто не може сказати, де вони поділися.
14 квітня 1912 року приміщення каси ощадності прийняло високого гостя. Тоді до Станиславова завітав внучатий племінник цісаря ерцгерцог Карл, якому, як писала тогочасна газета, «в новозреставрованих залах каси ощадності були представлені представники влади і духівництва». Чому ерцгерцог зупинився у банку, а не в приміщенні староства, повітової ради чи магістрату? Та тому, що каса ощадності на той час була найпрезентабельнішим будинком міста!
До речі, через чотири роки отой Карл стане останнім цісарем Австро-Угорської імперії. Отже, сучасному керівництву банку, напевно, можна задуматись над встановленням меморіальної дошки цьому представникові династії Габсбургів.
 Касир у банку |
Від кризи до процвітання
Під час Першої світової війни касі ощадності пощастило. Кутовий будинок на розі Бельведерської був розтрощений артилерійськими снарядами, а нашій касі – нічого!
Перші повоєнні роки виявилися несприятливими для фінансових установ Другої Речі Посполитої. У країні лютувала економічна криза та інфляція. На польських марках художники казначейства не встигали домальовувати нулі. Нарешті у 1924 році запровадили польський злотий, інфляція пішла на спад. Тоді починається поступове відродження банківської системи і в Станиславові. Якщо у 1928 році кількість вкладів мешканців становила 20 000 злотих, то на кінець грудня 1930-го – 142 600. Кількість ощадних книжок дорівнювала 7680.
Цікаво, що тоді вклади можна було розміщувати як у національній валюті (9% річних), так і в доларах (8%). Що краще працювала економіка, то менші пропонувались відсотки. Для порівняння, сьогодні річний вклад у гривні становить 14%, а у доларах – 5%.
Аби залучити нових вкладників, каса ощадності активно розміщувала свою рекламу у міській періодиці. Працівники банку придумували спеціальні афоризми, в яких пропагували ощадливість. Наприклад «Народ, який не вміє працювати та заощаджувати, мусить зникнути», або «Багатим стає не той, хто заробляє, а той, хто заощаджує». Існувало навіть професійне свято – День ощадності, який відзначався 7 грудня. Тоді випускали спеціальні газети, в яких друкували фінансові звіти та поради читачам, як краще примножувати власні заощадження.
Клієнтів обслуговували по телефону (№ 109), а також безпосередньо у приміщенні банку. Каси зачинялись лише о 19.30. За збереження вкладів відповідала Станиславівська гміна.
Масова реклама, надійність та якість надання послуг принесли свої плоди. Станом на 1 січня 1934 року загальна сума вкладів становила 375 000 доларів, та 4 676 000 злотих.
Проте ці рекорди були побиті в радянські часи. Тоді у приміщенні розмістилась центральна ощадна каса міста та обласне управління ощадкас. У 1985 році каса нараховувала 60 тисяч вкладників, які довірили 72,5 млн. рублів. Саме тоді у вестибюлі ще можна було побачити автентичний газовий ріжок. Останній у місті.
Сьогодні в будинку міститься обласне управління Ощадного банку України.
У статті використано поштівку з колекції Зеновія Жеребецького
Comments are closed.