«Арт-Поле» підриває село

В селі Уніж Городенківського району живе близько 60 людей. Туди не ходять автобуси, там немає газу, магазину, медпункту. Навколо лише ліси, поля та Дністер.

Та попри це раз на рік Уніж збирає тисячі людей зі всієї України, Білорусі, Росії, Польщі, Чехії, Німеччини, Франції та навіть Канади. Село оживає завдяки міжнародному фестивалю «Арт-поле».

Все почалося з риби

Сам Уніж можна обійти всього за півгодини. Дорога частково встелена бруківкою. Дуже зелено. По дорозі ні душі. Багато покинутих хат, зарослих бур’янами, а то й взагалі розвалених. Якось сумно, моторошно. Аж ось зустрічаємо фестивальників, які шукають магазин.

«У селі його давно нема», — каже місцева жіночка Одарка Чорнописька. Вони з правнучкою якраз годують качок у себе на подвір’ї, запрошують в холодок.

«Два рази на місяць приїздить машина з крупами, хлібом, олією з сусіднього села Лука, що за 12 км, — розповідає бабця. — А як щось треба, то виходжу на дорогу і дивлюсь, чи хто не їде туди, спиняю і прошу мені купити. Діти з Франківська привозять що треба. Якби щось серйозніше — в лікарню чи на базар за качатами, то треба машину наймати — 150 гривень. Збираємося пару чоловік, аби дешевше. Взимку взагалі тяжко, бо нічого тут не їздить. Маємо пару школярів, то на зиму в них дуже довгі канікули. Нема як до школи у Луку добратися».

За словами бабусі, зараз у селі живе до 60 людей, а раніше було зо 300. Лишилися переважно старенькі люди, бо вся молодь пороз’їжджалася до Городенки, Франківська. Село не газифіковане і не знати, чи той газ проведуть, бо дуже мало хат. Раз на два тижні приїздить і священик — на Богослужіння приходить до десяти чоловік.

«Колись ще мама казали, що наше село заснували рибалки, а назва походить від польського пана Войніжа, який мав тут маєтки, — каже Одарка Чорнописька. — Але десь переписували і замість Войніжа записали Уніж. А риба яка у нас колись водилась! Чоловік на тій рибі хату побудував. Ловив сомів — 40-кілограмових і продавав».

У що ви вбралисі?

З подружжям Косенків зустрілися, коли ті піднімалися вгору — до фестивальної території. Несуть важкі пакети та кошики. Пані Анна напекла пиріжків з картоплі, які продає по 5 грн. за штуку. З собою взяла ще й вишивку: рушники, скатертини та серветки. Каже, може, хтось оцінить та купить, а ні — то хоч людям покаже, яка вона майстриня. Розповідає, що до Уніжа з чоловіком Григорієм перебралися два роки тому. Приїхали з Дніпропетровська доглядати її стареньку матір.

«Нині тут така глушина, — сміється пані Анна. — Раніше був колгосп «Радянська конституція», то до нього три села входило. Людей було багато, ввечері молодь на танці збиралась, живу музику наймали. Як не хотіла, аби мене якийсь хлопець додому проводив, то мусів пісню замовляти, аби не відмовила. А зараз що? Все пусто. Молодьожі у селі нема. Але є фестиваль — то хоч раз на рік приїжджають».

На початку села живе 86‑літня бабця Євдокія. Старенька погано чує і дуже голосно говорить. Сама зачіпає чужих. «А у що ви таке вбралисі, — сміється вона та мацає кольорову сукенку. — У нас в такому не ходять. То що, мода тепер така, га? Нездала. А що ви концерту у телевізорі не маєте, що аж сюди приїхали?».

Біля невеличкої церковці зустрічаємо пані Оксану Корпан. Жінка каже, що спеціально церкву відкрила, аби люди приходили. Про фестиваль відгукується добре — мовляв, хоч якийсь рух є. І місцеві можуть підзаробити, бо приносять на продаж молочне, пиріжки, голубці і навіть вареники — по 1 грн. за штуку. Додає, що певно через той фестиваль і трохи дорогу до села підлатали.

Отаке спокійне, тихе життя панує в Уніжі. Лише на п’ять днів той спокій порушують ранкові та вечірні музикування, які чути від сцени з берега Дністра, та цікаві кольорові люди, які прогулюються селом. І місцевим це подобається.

Постачальники позитиву

А зараз — про інше поселення на тій же території. Окрему фестивальну країну «Арт-поле», яка за п’ять днів заряджає все і всіх настільки сильно, що тих емоцій стає рівно на рік — до наступного фесту. Спробуємо згадати найцікавіше.

Щоранку о 9.00 на великій сцені розпочиналися «регеранки». Музиканти поверталися обличчям до наметового містечка, грали музику для ранкової зарядки. Когось це неабияк дратувало, бо лише недавно позасинали після запальних нічних дискотек, а деякі сміливці таки робили якісь вправи. Найбільше вони подобалися малечі, якої на цьогорічному «Арт-полі» було дуже багато. Наймолодшому гостеві виповнився лише місяць.

А ще всього за п’ять днів можна було навчитися робити витинанки, ляльки-мотанки, обереги, жонглювати кульками, вогнем, освоїти гру на екзотичних музичних інструментах, ліпити з глини, робити повітряних зміїв і навіть писати листи.

У фестивальній їдальні колоритна жіночка з Чернівців — Марина Лібанова (більш відома серед фестивальників як Марина Львівна) вчила дорослих та малих писати листи своїм наступникам про враження від фестивалю, про те, що вони тут побачили, почули, навчилися. З тих листів пані Марина зробить книжку, яка залишиться на фестивальній території. Каже, що людям часто не вистачає писання від руки, а дехто взагалі не вміє і не знає, як це — листуватися. Тепер знатимуть.

Щодо музичної програми, то, як і кожного року, було багато нових відкриттів. Дуже потішили закарпатці «Гудаки Village Band» своєю запальною музикою та неймовірним колоритом. Висадився на Прикарпатті й інтернаціональний десант добра з Білорусі — гурт «Нагуаль». Потішив поєднанням французького шансону, блюзу та панку гурт «Fantazio» з Франції, вразили «Napra» з Угорщини, а чехи з «Evolution Dejavu» — були просто вибухонебезпечними.

Після концертів працювала нічна сцена, на якій розказували індійські казки та знову музикували. Найяскравішою подією нічної сцени стала вистава «Альберт» від письменника Юрія Андруховича та музикантів Марка Токара та Уляни Горбачевської. Під звуки контрабасу та наспіви Горбачевської Юрій Андрухович читав про страту львівського шахрая та злодія Альберта Вироземського. Слідкувати за сюжетом можна було й на екрані за графікою від Анатолія Бєлова.

Чи наступного року «Арт-поле» знову завітає до Уніжа — поки що не відомо. Одне знаємо точно, за п’ять днів фестивалю ми набрали цілу копицю позитиву і з радістю ділимося нею з вами.