Півфіналіст телешоу «Х-фактор» киянин Ярослав Радіоненко має просто унікальний голос. Нещодавно юнак завітав із власним концертом до Коломиї. Він має дивний голос з діапазоном в чотири октави. На телешоу він виконав арію Діви з кінофільму «П’ятий елемент» – небагатьом чоловікам у світі вдалось її заспівати.
Попри свої 18 років, Ярослав досягнув уже багато. У Шампані отримав звання «Голос Франції», став лауреатом міжнародного конкурсу «Синя птаха» у Симферополі, переміг у конкурсі «Поліська рапсодія». Мріє про «Нову хвилю».
…Перше враження – напевно, так виглядають новонароджені ангели. Він нагадує беззахисний клубок доброти та невинності, який болісно реагує на будь-які різкуваті дотики. Можливо, його ображали в дитинстві, може, ним навіть грали у футбол, заплутували нитки, перефарбовували його у різні кольори. А він вперто залишався білим. Навіть зовнішність якась «нетутешня» – суміш блакитних-блакитних очей з довгим білим волоссям. У розмові він щирий та відкритий, хоча, помітно хвилюється.
– Ярославе, як відомо, сцена потребує вміння передавати емоції. А який ти в житті, без світла прожекторів, гриму та масок?
– Коли я виходжу на сцену, то хвилююся, думаю, щоби все пройшло добре, не було ніяких проколів. Практично стаю беззахисним. У житті – все ж таки трохи закритіший.
– Як почуваєшся перед публікою, що допомагає триматися на сцені?
– Я шукаю в залі очі для підтримки. Коли виходжу на сцену, одразу дивлюся, хто сидить у залі. Якщо там є люди, які дивляться з захопленням, натхненням, тоді співаю саме для них, вони спонукають мене робити різні цікаві речі, яких я навіть не планував.
– Чим для тебе став «X-фактор»?
– Це телешоу перетворилося для мене на трамплін. Втім, там усе дуже непросто. Інколи нам на шоу не давали спати, не приносили їжі… Та попри все, це колосальний досвід. «X-фактор» дав мені путівку в Інтернет, де мене вже побачили і почули понад півмільйона людей, якщо підсумувати всі відеозаписи.
Тобі дають пісню. За вікном – ніч, а зранку ти вже маєш співати. І роби з тією піснею що хочеш, але ти повинен її вивчити. У цьому плані «X-фактор» дуже сильно загартовує.
– Кажуть, тобі запропонували вчитися в Японії…
– Так, це правда. Але там дуже багато нюансів. Тому поки що про це говорити зарано.
– З ким із зірок ти би хотів заспівати дуетом?
– З Майклом Джексоном і Лучано Паваротті. Шкода, ця мрія не може здійснитись, адже їх уже нема з нами.
– Яким ти бачиш себе, наприклад, через п’ять років?
— Із мрією, яка здійсниться. Людиною, яка задоволена собою. Наразі я над собою працюю – і над голосом, і над тілом. Мені потрібно вдосконалюватися, вчитися. Стояти на місці – не можна.
– Ти хочеш сказати, що твій нинішній унікальний голос – це не межа?
– Звісно. Але щоб досягнути більшого, ще потрібно багато працювати.
– Хто займається з тобою вокалом?
– Ніхто. Наразі в Україні нема таких викладачів. Тому я їжджу, шукаю людей, які змогли б мені допомогти, зайнятися моїм голосом. Насправді, думаю, це важливо не тільки для мене. Адже я – українець, і мені хочеться показувати нашу культуру, піднімати її імідж у світі.
– Чи доводиться тобі чимось жертвувати, відмовляти собі в якихось речах задля хорошого звучання голосу?
– Так, не можна вживати алкоголь, палити. Я виключив із щоденного раціону жирну, важку їжу. Коли ти переїдаєш, то потім жодного звуку не можеш з себе витягнути. Шлунок переповнений, а коли співаєш, має працювати живіт. Тому вживаю легку їжу, яка швидко перетравлюється, зокрема, овочі, акцентую увагу на натуральних продуктах, щоб голос звучав як треба.
– Що ти намагаєшся передати глядачам за допомогою музики?
– Те, чого не можу показати, наприклад, вдома. В мене багато чого назбиралося всередині, тому тільки на сцені можу все виплеснути. Не знаю, щоб я без неї робив, це найкомфортніше для мене місце. Хтось шукає насолоди в наркотиках, алкоголі, сексі, в гострих відчуттях, наприклад, біганні по дахах. А я, коли закінчую виступ, то хочу просто прийти і лягти спати. Тому що відкриваюся, витрачаю на спів багато енергії.
Натомість, і сам заряджаюсь енергією людей, які дивляться мій виступ, аплодують, відчуваю їхнє дихання, присутність. Коли розумієш, що глядачам ти подобаєшся, вони хочуть тебе бачити, то це надихає на сміливі вчинки, викликає бажання показати таке, щоб усі відкрили роти.
– Як щодо особистого життя? В тебе вже є шанувальниці?
— Є, але якось так склалося, що я сам по собі. Втім, відчуваю потребу в людині, яка би була поряд, підтримувала за будь-яких обставин.
– А батьки схвалюють твій вибір?
– Уже так. Хоча раніше вони були проти моєї кар’єри як співака. Наразі допомагають мені, хвилюються.
– Якого кольору твоя душа зараз?
– Напевно, білого…
– Тобто можна сказати, що Ярослав Радіоненко – білий та пухнастий?
– Так, пухнастий. Я, справді, не зла людина. Через багато всього пройшов у дитинстві, всілякі образи… Тому зрозумів, що лише добром можна чогось досягнути і до людей треба йти з доброю душею.
