«Поки люди люблять, вони прощають», — цей вислів Франсуа де Ларошфуко є епіграфом до ще однієї поетичної збірки Ярослава Ткачівського «Сяєво сьомого неба». Їх у автора вже дев’ять. Саме тому ті, хто знає його, називають Ткачівського плодючим автором.
Презентація збірки віршів, які писалися впродовж двох років, відбулася у середу, 18 березня, у читальній залі бібліотеки Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.
У книзі Ткачівського, за словами літературного критика Євгена Барана, — «нерозтрачена і вічна любов». «В цілому це вже цілий пласт дуже гарної української любовної лірики, — каже критик. — Любов’ю до жінки, матері й доньки облагороджує почуття ліричний герой і облагороджується ними».
Сам Ткачівський, звернувшись до студентської аудиторії, зауважив, що не слід його поезію вважати суцільним автобіографізмом. А на запитання студенток філологічного факультету «що є найбільшим джерелом натхнення?», відповів — жінки.
Поетична мова Ярослава Ткачівського добре лягає на музику. На презентації прозвучало кілька пісень на його вірші.
Нова поетична збірка видана у місцевому видавництві «Тіповіт». Вона стала першою в серії «Інша поезія».
Comments are closed.