Розмовляла Надія Шегда Важко знайти твір мистецтва, який би був цілком вільним від особистих зізнань автора. Саме тому письменство — то є певна інтимна сфера.Відповідно письменники не завжди оголюють правду чи розкривають таємницю своєї творчості. І все ж, аби довідатись про те, якими шляхами навідується до письменників натхнення, ми звернулися до них з такими запитаннями:1. Які стимулятори впливають на Ваш творчий процес? Чи практикуєте вживання горілки, цигарок, маріхуани, героїну, іншого… заради того, щоб творити? Як ні, то що для Вас особисто є допінгом?2. Чи обов’язковою умовою для написання справжнього, на Вашу думку, є розширення свідомості? Як потрактуєте те, що пишеться саме в такому стані (себто під дією психотропних препаратів)?3. В українській, світовій історії письменства є приклади митців, кінцівка життя яких була фатальною. Чи не вважаєте вживання тих чи інших стимуляторів невиправданою наджертвою заради творчості?
Ігор Павлюк:
Письменник, науковець. Батьківщина — історична Волинь. Навчався у Санкт-Петербурзі. Відбував заслання в Забайкальській тайзі. Пілігрим. Об’їздив Росію, Сполучені Штати Америки, Кавказ, Польщу, Туреччину, Ірландію… Мріє побувати в Африці, Австралії, вирощувати сади в космосі. Живе у Львові, в Києві, в Острозі… на Поліссі.
Лауреат Народної Шевченківської премії (володар Залізного Мамая).
1. Найкращий мій стимулятор: голод. І фізичний, і духовний. Добре відчуваю, а значить, — думаю, а значить — пишу на голодний шлунок, і тоді, коли давно не писав, не читав — тобто зголоднів духовно.
Вживання горілки практикую, (люблю рідну волинську «калганівку»), як і всі не підлі люди («якщо чоловік здоровий, але не п’є, у мене виникає сумнів: чи не сволота він» — казав Федір Достоєвський). Горілкою знімаю стреси. Хоча добре твориться не в момент випивки (тоді приходять іскристі спалахи-відкриття), а десь через кілька годин після… вони знаходять свої букви.
Цигарку запалюю, коли вип’ю з тим, хто палить. Загалом не палю. Наркоту, травку… пробував. Не сподобалось.
Допінгом для мене є природа, класна жінка, музика… Щось екзотичне або ж навпаки: ніжно рідне — з дитинства.
2. Справжній здоровий митець уже від народження наділений Кимось розширеною свідомістю. Я визнаю психотропні засоби як після-, а не дотерапію для митця. Тобто нервова система митця переносить космічні перевантаження. Потрібна іноді активна релаксація. А той, хто не може творити без психотропів, — психічно хвора істота.
3. Ну тут причину і наслідок важливо не переплутати. Христос теж вино вживав… і кінцівка життя його була фатальною! Врешті, кінцівка життя у всіх і всього фатальна. Просто хтось стає безсмертним, як Моцарт, Байрон, Тарас Шевченко, Сергій Єсенін, які, до речі, «пили», а діла когось іншого забудуть, хоча він «і не пив, і не курив, і дружину лиш любив». Гадаю, що не нам судити геніїв, які спасалися від «нестерпної легкості буття» як могли.
Головний принцип співбуття для мене: живи так, як тобі подобається, але не заважай жити іншому.
Володимир Єшкілєв:
Мандрував світом, залазив до Саккарських пірамід і вилазив звідти, медитував в Тібетських монастирях, перебував у внутрішній еміграції, воював з відьмами, пив добре віскі і не зважав на дрібних звіздунів.
1. Люблю табак Jacaranda з африканськими травами. Він абсолютно не наркотичний в розумінні кримінальному, але підгрібає. Творчий процес незле стимулюється сигарами. Скажімо, сортами Macanudo, H.?Upman, La Rica, Cohiba. Зазвичай неправильно уявляють, що творчість — наслідок допінгів. Це не так. Насправді допінг лише дозволяє зняти внутрішнього цензора або воскресити в собі того вічного мандрівника, який неприв’язаний ні до чого у цьому світі.
2. Світ під дією стимуляторів стає пластичнішим. Він не здається таким тупо організованим і тупо банальним, як на тверезий погляд. Наприклад, вважається, що є стіна і крізь неї, якщо ти не танк, промкнутися не можна. Насправді ж ніяких стін немає, це тільки вібрація атомів. Стимулятори допомагають зрозуміти, що крізь стіну ти можеш пройти, що вона — ілюзія. Змінена свідомість дозволяє розуміти речі такими, якими вони є насправді, а не так, як ми звикли розуміти, мовляв: так не може бути, бо так не може бути ніколи.
3. Не думаю. Приймання висвобіджуючих речовин було притаманно жрецям — людям сильним, обраним. Інша справа, що дітей, які за визначенням не можуть мати сильної волі і психіки, від стимуляторів треба застерігати. Світ зі зміненою свідомістю — це світ небезпеки. Щоправда, дехто це все драматизує. Мовляв, це принесення себе в жертву, срака-мотика… Але драми тут немає. Є речі, які входять в професію. Креатор, який свідомо обирає цю справу, розуміє, що творчість вимагає якихось фахових ритуалів. Є такі ризики, що поробиш. У професію чиновника, скажімо, включено ризик, що його можуть спіймати на хабарі. Чи можемо говорити тут про якусь жертовність? Якщо творча особистість слабка, то вона пірне по саму кокарду в нарко-, алко- чи ще якусь залежність. Й здохне там. Письменнику треба бути сильним, треба бути жерцем, а не провтиканим інтелігентом.
Рецепт від Єшкілєва або звідки оті африканські табаки?
Табаки продаються в мережі магазинів «Фортуна». Я ще роблю свою мікстуру: до Jacaranda домішую табак з гребучих ямайських сигар. От така пробойна мікстура, зашліфована доброю кубинською сигарою, — після цього знаходишся в нормальному розширеному стані свідомості, ось і все. Все відверто і легально, ніякої піжонської наркухи, ніяких мандрівок Ганджубасією.
Степан Процюк:
Лев, котрий народився у рік Дракона 13?го серпня. Через те повинен майже постійно приховувати власну «вибухову» генетику, ховаючись у написані книжки. А ще С.?Процюк полюбляє мелодрами і грейпфрутовий фреш.
1. Наркотиків не вживав ніколи. Я пробував писати під дією алкоголю, але переважно виходило не надто цікаво (хоча у той момент мав іншу думку). Більше року я взагалі не вживаю алкоголю у жодних його формах. Навіть пива і шампанського.
26 років я був пристрасним курцем, зараз кілька місяців уже не курю, хоча іноді дуже хочеться. Пишу без цигарок. Але зараз моє життя можна класифікувати як історію боротьби людини із нікотином: хто кого… Звісно, що лише хвороба судин змусила мене піти на цей крок. Раніше не уявляв свого життя без цигарки.
Мій допінг — це кава або зрідка міцний чай.
2. Думаю, що необов’язково. Перший приклад, що прийшов до голови: нобелівський лауреат Джон Кутзее, автор знаменитого роману «Безчестя», не вживає алкоголю, не курить, займаєтся спортом і, окрім всього цього букету, ще вважається відлюдькуватим і надто мовчазним. Принаймні, із більшістю оточуючих. Наскільки знаю, не практикує жодних стимуляторів і Віктор Пелевін.
Я не вживаю психотропні, хоча глибоко цікавився цією темою. Лише один приклад з історії літератури. Гі де Мопасан, вживаючи наркотики, написав ще кілька яскравих творів. Але далі класична шкала: менше… гірше… ще менше… зовсім мало…. спалах… кінець…
Те, що пишеться, залежить передусім від таланту особистості. А вже потім любовні історії, стимулятори та інші іграшки для дорослих хлопчиків і дівчаток…
3. Справді, безліч є прикладів алкогольної чи наркотичної деградації письменників, самогубства у стані так званого посталкогольного делірію (наприклад, смерть Сергія Єсеніна чи Алєксандра Фадєєва). Помирали від безнадійного алкоголізму українські письменники Анатоль Свидницький та Іван Манжура. А доля ідола європейської модерни початку 20 ст. Станіслава Пшибишевського! Він вважав, що алкоголь дає додаткові сили, «розширюючи» свідомість. Але помирав майже дегенератом, зневажуваний навіть колишніми друзями (правда, він наробив стільки переступів, що вистачило б на десятьох).
Щодо вашого запитання про жертву, то… не знаю.
Тут виникає безліч запитань — і кожен митець мусить вирішити їх самостійно, бо іноді мистецтво буває дуже жорстоким.
Я вважаю, що із ясною свідомістю можуть написатися кращі твори, особливо у зрілому віці. Може так думаю тому, що не п’ю спиртне, а пив би, то казав би щось інше? Це напівжарт, але рецептів направду нема.
Продовження спілкування з письменниками на сторінках «Репортера» у наступному номері.
Comments are closed.