Надія Шегда Іноді полюбляємо казати: добре там, де нас немає. Що це, невдоволеність тим, що маємо? Не так то вже й зле, бо є ймовірність, що з часом, завдяки нашим старанням, поліпшиться життя наше і тих, хто навколо. Чи, може, невдоволеність тим, де ми є? А оце вже таки проблема. Бо де б ми не опинились, те, що не дає нам спокою — всередині нас. І куди б ми не поїхали… невдоволеність їхатиме за нами навздогін. Чутися добре будь?де, а найголовніше там, де сім’я і родина — означає вміти бути собою. Як чуються французькі українці в Парижі і що їм не заважає щороку, починаючи з 1994?го, відколи Жан П’єр та Наталія Пастернаки побралися, приїздити до України, повідаємо вам. Минулого тижня наш кореспондент зустрівся із подружжям Пастернаків, бесіду з яким маєте змогу прочитати на цій сторінці.
Про обмін різними групами, налагодження тісних зв’язків між громадськими організаціями Парижа та Івано-Франківська, організацію виставок художників, участь наших джазменів у джаз-фесті в Парижі йшлося також на зустрічі із заступником міського голови з гуманітарних питань Андрієм Лисом, що відбулася 8 серпня. Поки наше місто із містами французькими мало тільки відносини у сфері економіки та бізнесу. Та невдовзі Івано-Франківськ матиме і французьке місто-побратим, як Київ — Тулузу, а Львів — Леон. «Добрими є започаткування контактів у гуманітарній сфері», — зазначив начальник відділу у справах сім’ї, молодіжної та гендерної політики Івано-Франківського міськвиконкому Ростислав Микитюк.
Багато років громадською роботою займається і Жан П’єр Пастернак. Він очолює СУМ. «Я багато разів у Франції вічував свою іншість, бо насправді завжди називаю себе українцем, хоч народився у Франції. Приїжджаючи сюди за відпочинком, мені боляче бачити, як небережно українці ставляться до своїх річок. Зміни в Україні відбуваються дуже швидко. На інших треба дивитися, але не гнатися за кимось. Українські села зараз такі, як французькі 30 років тому, та й дороги у столиці Франції є такі, як у вас. Коли відбувалося становлення нашої держави, Жак Ширак, будучи тоді ще мером Парижа, казав: «Я хочу купатися в Сені!» Сена тоді була дуже забрудненою. А зараз у ній плаває червона риба, бо накладалися штрафи. Державна політика має бути. Але не треба чекати від держави… А просто працювати і не боятися бути українцями!» «Чутися українцями!», — додає Наталія Пастернак.
