З коханням по світу

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Коломиянин Богдан Матковський і його дружина киянка Зінаїда Кривошеєва у жовтні 2011 року відгуляли весілля та відправились у весільну подорож. А з неї молодята повернулися недавно — аж через 18 місяців.


Таїланд. Зіна влаштовує уроки англійської

Близько п’яти тисяч доларів на двох, 16 країн, купа вражень, нових друзів і найважливіше — кохання, яке супроводжувало їх у мандрах автостопом.

Найцікавіше — експромтом

Для подружжя Матковських мандри — звична річ. Вони манд­рували завжди: разом, окремо, літаками, автостопом. Але, кажуть, що так само завжди заважала обов’язкова дата повернення.

«Тому ми вирішили хоч раз у житті поїхати надовго, без точного терміну, маршруту й кінцевої мети подорожі, — каже Зіна Кривошеєва. — Бо ж відомо, що найцікавіші речі трапляються, коли дієш експромтом».

Таке рішення вони прийняли, коли в січні 2011‑го подорожували Туреччиною. З того часу почали готуватися — спершу до весілля, а там і до мандрівки: відкладали гроші, оновлювали спорядження — теплий двомісний спальник, фотоапарат, ноутбук. А через кілька днів після весілля, яке відгуляли у Коломиї, стартували у неймовірні мандри.

Маршрут: Румунія, Болгарія, Македонія, Туреччина, Кіпр, Грузія, Вірменія, Нагірний Карабах, Росія, Казахстан, Киргизстан, Китай, Лаос, Камбоджа, Таїланд і Шрі-Ланка.

«Звичайно, за півтора року можна було об’їхати й більше країн, — говорить Богдан. — Але ми не ганялися за штампами в паспорті, навпаки, намагались у кожній країні побути якомога довше. Хотіли більше пожити серед місцевих жителів, аби повністю пірнути в тамтешню атмосферу».

У наметі на даху

Матковські вирушали з 5000 доларів на банківському рахунку і запланованим бюджетом у 10 доларів на двох на один день. «Але реально витрачали значно менше, — каже Богдан. — Ми просто перейшли в якийсь інший вимір використання грошей. Коли розумієш, що потрібно й завтра, і післязавтра йти кудись із важким наплічником, автоматично викреслюєш з раціону некорисні продукти або харчі, в якості яких не впевнений. Жодних чіпсів, коли, жуйок. Морква, яблука, молоко. До речі, після подорожі в нас ще лишилося півтори тисячі. Цього б нам вистачило ще майже на рік».

Гроші витрачали на їжу та візи, а також на оновлення одягу, взуття чи на відвідини музеїв.

Подорожували молодята виключно автостопом. Ночували у місцевих мешканців. До речі, в інтернеті є чудова спільнота для мандрівників — коучсерфінг, де люди готові безкоштовно прий­мати гостей. Не рідко мандрівники ночували і в наметі, навіть серед величезних міст.

«Наприклад, у китайському мегаполісі Куньміні ми поставили намет за кущами на березі каналу, — пригадує Зіна. — У столиці Камбоджі Пномпені — на даху місцевого штабу правлячої партії, а в Бангкоку — на клумбі поруч із багатоповерховим офісним центром. Головний критерій, де саме ставити намет, — безпека. Якщо інстинкти підказують, що тут ніхто не потурбує, тоді можна ночувати».

Проблем зі спілкуванням також не виникало, бо англійська нині — інтернаціональна. У Туреччині Матковським навіть вдалося трошки підучити турецьку, потім вчили ази китайської, лаоської, камбоджійської, тайської. Кажуть, варто знати базовий набір слів місцевою мовою. «Дуже допомагає щира посмішка й мова жестів, — каже Зіна. — Хоча чим далі на Схід, тим жести стають все менш схожими на наші».

В Азії можна все!

Кумедних історій у дорозі не бракувало. Тут хіба окрему книжку писати.

«Ми їхали з веселим водієм-далекобійником, який віз нас з європейської частини Туреччини на азіатську, — розповідає Богдан. — Щойно паром торкнувся азійського берега, водій витяг паперовий згорток розміром з кулак і виразною англійською промовив: «Туркіш марихуана! Європа марихуана — ноу, Азія — OK!». Далі, попирхуючи самокруткою, він причепив магніт на бак із бензином, аби спинився лічильник, який показує використання пального та записує дані для дорожнього патруля. Посміхнувся нам ще раз і сказав, що тепер поїдемо без зупинок, бо тут Азія — тут можна. Для нас то був знак — в Азії можливо все».

Коли мандрівники поверталися поромом із Кіпру в Туреччину, то на турецькій митниці їх відмовились впускати, мовляв, віза протермінована, хоча ще лишалося сім днів. Був навіть скандал, в якому взяли участь чи не всі митники, капітан порому, наші мандрівники та менеджер поромної компанії. Але в Туреччину Матковських таки не пустили, то мусили вертатись на Кіпр.

«Зате на поромі нас прийняли вже не як пасажирів, а як почесних гостей, навіть виділили окрему каюту, — сміється Богдан. — На поромі пробули три дні, поки він стояв у порту до наступного рейсу, гуляли пірсом, грали з усією командою в нарди, обідали разом із капітаном. Наприклад, аби підключитися до wi-fi з найближчої кав’ярні, потрібно було вийти на верхню палубу, перехилитися через борт і тримати ноутбук на витягнутих руках над морем».

У Туреччині та Болгарії багато розпитували про Україну. «Майже всі питали: Чи українська мова така ж як і російська? Яка ситуація в Чорнобилі? А у вас була така красива жінка-президент, чому її в тюрму посадили? — розповідає Матковський. — Європейці досі часто вважають нас таким собі придатком до Росії. Турки ж, навпаки, дуже добре знають, що таке «Укранія», а що таке Росія. Кавказці, коли чули, що ми українці, вигукували: «А я думав ви якісь шведи чи німці! А українці — наші браття!». Й відразу наливали чарку. Від Китаю до Шрі-Ланки про Україну знають не всі, але старші люди часто кивали головами та казали, що Україна — дружня країна».

У новому форматі

Матковські не можуть виокремити якоїсь однієї країни чи одного міста, бо кожне по-особливому красиве.

Найдовше жили у Грузії — близько п’яти місяців, у чудовій родині Лаліашвілі. Допомагали їм вести хазяйство, збирати виноград, робити вино.

«Вони вважають нас майже своїми дітьми та кожен раз питають, коли ми повернемось додому, в Грузію, — говорить Богдан. — Ця подорож дала нам справжніх друзів, як наш названий брат Чан у Туреччині, містер Пан у Таїланді, Ксеня та Олег в Болгарії, Харі в Македонії і ще дуже багато людей».

«Зміни, які відбуваються всередині нас, важко помітити, — говорить Зіна. — Але, мабуть, ми добряче змінились, стали менш вибагливими, поблажливішими до оточуючих людей, їхніх дивацтв і недоліків. Ми не перестали їх помічати, просто наша емоційна реакція на них значно зменшилась. У нашій культурі людина, яка спить серед ночі в місті на вулиці, автоматично засуджується та прирівнюється до бомжа. А в Лаосі, Камбоджі, Таїланді це звична практика, людина викликає зацікавленість, а не осуд».

А ще за час подорожі Богдан навчився плавати, а Зіна — їздити на велосипеді.

Зараз Матковські кажуть, що обов’язково будуть подорожувати знову, але вже в іншому форматі: тато, мама, дітлахи. Свою подорож вони припинили саме через те, що чекають на народ­ження дитини.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

751871140_1917897112234929_7476888076523244415_n
748955094_1332650862357607_8138213754760246263_n
744955561-1332501159039244-8434961182406588161-n
ОСТАННІ НОВИНИ
749681304_1569330224702427_4070920924420834762_n
Помер старший сержант з Галицької громади Ярослав Костишин
751871140_1917897112234929_7476888076523244415_n
Грози та похолодання: синоптики дали прогноз погоди на понеділок
753164304_1766055171082326_6024445337616026501_n
Музей писанкового розпису з Коломиї отримав грант на пересувну виставку з 700 експонатів
748955094_1332650862357607_8138213754760246263_n
На Косівщині турист травмувався біля водоспаду Терношорський Гук
749208073_2795988670775699_2988056124081950968_n
Судинний хірург з Франківська Ростислав Сабадош став фіналістом конкурсу Орден Святого Пантелеймона
749084853_1039499058599500_4789725726530160145_n
Чекають і вірять: у Лисецькій громаді освятили Алею Віри і Надії
744955561-1332501159039244-8434961182406588161-n
Травмував ногу біля Несамовитого: рятувальники Прикарпаття допомогли чоловікові в горах
d33f81880d34e476
росія атакувала Київ балістичними ракетами: одна людина загинула
750758212_28142393235367223_7820001138515104377_n
Ситуація на фронті: за добу відбулося майже 280 боєзіткнень
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
Прикарпаття втратило військових Миколу Романишина і Петра Козарука
отиопич
Франківець Олег Отиопич за пів року опанував протез, щоб не бути тягарем для сім’ї
лікар терапевт мови
Наступного тижня прикарпатців знову кличуть на "Дні здоров'я"
Прокрутка до верху