Калушанка Наталія Лазарєва ще п’ять років тому не мала до вишивки жодного стосунку. Вишивати її надихнула незвична картина, яку жінка побачила на Великдень. І не просто вишивати, а хрестиком переносити на полотно світові шедеври знаменитих художників: Ренуара, Пойнтера, Далі, Констебля, інших.
З ангелами до сонця
Наталію Лазарєву майже завжди можна застати вдома, хоча жінка дуже енергійна, життєрадісна й комунікабельна. А все через те вишивання. «Інколи просто змушую себе вийти на вулицю, аби хоч трохи прогулятися, – сміється пані Наталія. – Раніше мене б ніхто й не примусив до вишивання. А зараз світло горить до пізньої ночі. Вже й сусіди не дивуються».
Вишивати жінка почала рівно п’ять років тому. До цього заняття її надихнула незвичайна картина, яку вона на Великдень побачила у родичів у Микитинцях.
«Я думала, що то репродукція, а тут кажуть – вишита, – згадує пані Наталія. – Не повірила, спеціально полізла на диван роздивлятися. Дійсно не могла уявити, що таке можна вишити. Цілий день на неї дивилася, бо такий там зміст, що й не можу передати. Дорослий ангел веде за руку до сонця маленького ангела. Цей сюжет для мене особливо близький, бо дві мої подруги й сестра втратили дітей. І тут я подумала, що ця картина є розрадою для батьків. Вона показує – наші діти там не самі».
Жінка впевнена, що того дня їй відкрилися якісь нові можливості, яких вона раніше не помічала. Хоч завжди любила мистецтво, гарно малювала у школі. Втім, на вимогу мами пішла до технічного вишу – інституту нафти і газу. Потім її направили в Тюменську область (Росія). Там жила до 1991 року, вийшла заміж, народила двох синів, а далі вирішила повертатися в Україну. А тут виявилося не краще.
«Були моменти, думала – все, – зітхає пані Наталя. – Освіта є, роботи нема, не знаєш, куди себе подіти. Та коли закриваються одні двері, відчиняються інші. Так сталося і зі мною. Це було якесь Боже благословення. Нині я сповнена жагою до життя, до вишивання».
Хочу мати Лувр
У доробку пані Наталі вже є 48 вишитих картин, але не простих. Жінка вибирає лише найскладніші й лише шедеври світового мистецтва. Наприклад, у неї на стіні – вишиті роботи з картин Ренуара, Пойнтера, Максимова, Констебля. І справді, здалеку не відрізниш, чи вони намальовані, чи вишиті. Краса.
«Я просто хотіла мати те, що є у Луврі, – посміхається жінка. – Малювати не вмію, то я собі вишила. Коли минулого року мої роботи забрали на виставку до Музею мистецтв Прикарпаття, то було таке враження, що квартиру пограбували – порожньо, убого. А зараз, погляньте, яка краса! У музеї мені сказали, що маю гарний смак у виборі того, що вишиваю, і багато людей приходили подивитись. Для мене це дуже важливо, бо ж я не одна така, наша область вся вишиває».
Але, за словами майстрині, той гарний смак трохи дорого вартує. Адже схеми для вишивки вона купує не в калуських магазинах – син замовляє у США. Він навіть зареєструвався на спеціальному сайті вишивальників.
«Я на тому сайті собі ще 32 схеми запримітила, – розказує жінка. – Там стільки всього гарного є, що мені, певно, треба ще сто років жити, аби встигнути те вишити. Тому кожен раз прошу Бога, аби продовжив мені життя. От, одну картину закінчую, хрещуся, дякую Марії, що допомогла закінчити, і тут же прошу в Ісуса сили на нову картину».
Щодня по 12 годин
Найзаповітнішою мрією вишивальниці є задум вишити фантастичну ніч з голлівудського фільму «Аватар». Каже, що всім про це розповідала, то вже зараз має спеціальну програму, з допомогою якої зможе зробити схему та почати вишивати.
«Я нічого подібного не бачила за все життя – це щось геніальне, – каже Наталя Лазарєва. – Дивилася б на цю картину й дивилася. Так само і решта моїх вишитих робіт – їх спершу намалювали генії, тому на них хочеться дивитись безперестанку».
Також вишивальниця стверджує, що виробила власну методику та що ніхто так швидко й багато не шиє, як вона.
Спершу пані Наталя на чистому полотні розграфлює квадратики 10х10, рахує, що в якому квадраті має бути, та приступає до вишивання. І завжди починає з найскладнішого, де є багато кольорів, маленьких деталей, обличчя. Вишиє трохи та готує до вишивання вже інше полотно: розграфлює, розставляє нитки. Каже, що шиє одну картину близько місяця, а на вишивання витрачає не менше 12 годин на день.
Найулюбленіша картина завжди – остання. Але є така, яку б вона ніколи не продала – «Зимовий пейзаж». Вона цінна тим, що дуже тяжко далася. «Коли її шила, то в мене голова боліла, паморочилося, нудило, бо картина ніби чорно-біла, але там понад 60 кольорів, – розповідає пані Наталя. – Неможливо було відрізнити, де який відтінок. Шила її десь з півроку, а за той час вишила ще чотири картини, просто цю відкладала. Зараз дивлюся на неї й не можу повірити, що таки дошила. Подивіться, яка тут пухнаста зима, яка то панська картина».
Зараз вишивальниця готує цілий цикл картин – понад десять пейзажів з казковими краєвидами та будиночками, шукає нові схеми.
«Отак Великдень змінив моє життя, – посміхається Наталя Лазарєва. – Тепер вишивання для мене таке задоволення, що не можу спинитися».
