«Не піду до школи», «навіщо та наука», «ну і що, що двійка» — скільком батькам доводилося чути ці слова від своїх дітей? Коли ми почали збирати батьківські історії про юних лінюхів, то навіть не сподівалися почути аж стільки. Переповідати всі місця не вистачить. То як примусити школяра гризти граніт науки, та ще й із задоволенням?
Замість помилок — досягнення
У народі кажуть — не навчили Іванком, то Іваном і поготів. Вчити дитину вчитися, вибачте за тавтологію, треба змалечку. Основне — привити прагнення пізнавати нове. Аби це дитині було цікаво. Наука під примусом добрих результатів не дає.
«Батькам треба розуміти, що школа — це серйозне випробування для 6-літньої дитини, — каже Інна Червінська, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії та методики початкової освіти Педагогічного інституту ПНУ. — У школі для неї все нове й незвичне. А скільки потрібно знати та вміти — уважно слухати вчителя (навіть коли тобі зовсім нецікаво), вміти концентрувати увагу (а вона у цьому віці нестійка), уміти відповідати на запитання, не боятися піднімати руку, спілкуватися з однолітками. А такі приємні бажання — побігати, повеселитися — треба пригнічувати. Через це у дітей часто виникають відчуття неспокою, страху зробити щось не так, бути осудженим».
Якщо дитина самостійно не адаптовується до цих новинок, то інтерес до навчання швидко проходить, немає успіхів, позитивних вражень, продовжує пані Інна, і дає кілька конкретних порад для батьків, як підготувати малюка до школи. Не пізно і тим, хто не встиг раніше.
Прогулянки. Періодично можна ходити до школи, граючись по дорозі. Тоді шлях до школи завжди викликатиме хороші асоціації.
Дружимо з годинником. Необхідно поставити в кімнаті дитини годинник і навчити її розбиратися в часі. Це стане в нагоді у школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на завдання. Також важливо, щоб малюк умів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці.
Вчимося порядку. Нехай у малюка з’являться всілякі папки, коробочки, файлики і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери, інші дрібниці.
Робоче місце. У кімнаті має бути письмовий стіл, книжкова шафа, що б говорило дитині про шкільне життя, про зміну її статусу.
Більше зеленого. Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб у кімнаті малюка з’явилося щось зелене.
Вчимося сидіти. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. Але тим не менш батькам варто розвивати навички посидючості. Адже у школі без них доведеться непросто. Як? Шийте чи грайте в шахи. Бажання виграти у мами чи тата або зшити іграшку «переважать» бажання відволікатися на все підряд. Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому дайте їй завдання — наприклад, скласти історію по малюнку.
Позитивний образ школи. Ні в якому разі не можна говорити «закінчилося дитинство, почалося доросле життя» або ж «не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає». Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона має приносити тільки хороші оцінки — заборонено. Тим більше, що в першому класі їх не ставлять. Краще завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх.
Поїзд пішов?
А от зі старшими дітьми усе значно складніше, особливо, з підлітками. «Батькам слід усвідомити, що молодші школярі більше націлені на досягнення у навчанні, а в підлітків провідним видом діяльності є спілкування з однолітками і будування маленьких груп, — розказує Лілія Крикун, методист обласного центру практичної психології. — А у навчанні вони вже обирають ті предмети, які їм найбільш цікаві. Така природа».
Причин того, що колишній відмінник приносить оберемки двійок, чи зовсім не ходить до школи, може бути дуже багато. І найголовніше знайти ту, саме вашу.
Винні батьки? «Часто батьки акцентують увагу на невдачах дитини, — каже психолог. — «Ти неук, ти зробив помилку» — ефект буде протилежний. Насправді діти досягають, але їхні досягнення не помічаються, тоді й виходить — а нащо старатися. Помічайте успіхи, а не недоліки».
Ваша дитина — не ви. «Буває, батьки кажуть, дитина байдужа до всього, — веде далі психолог. — Але такого просто не може бути. Як правило, батьки бачать цю байдужість крізь призму себе. Батько-фізик не розуміє, як його син не може подолати елементарну задачку, а сину натомість легше прочитати «Війну і мир». То, можливо, йому й не треба та фізика, може, він стане філологом?».
Проблема саме у школі? Цілком відбити охоту від навчання може конфлікт з учителем чи однолітками. Тут варто м’яко поговорити з дитиною, аби вона вам відкрилася. Можливо, саме у вас є порада, як той конфлікт залагодити.
«Дитина каже, що вчитель до нього прискіпується, — продовжує Лілія Крикун. — Підіть до школи та м’яко з’ясуйте. Може виявитися, що учень просто не тягне предмет. Якщо це так, то зацікавте дитину. Пізнавальні передачі, бесіди батьків між собою на якусь історичну тему чи хімічний дослід на кухні, який робиться, начебто для себе. Так, це не просто, але ніхто й не казав, що буде легко».
Перевтома — уроки, додаткові гуртки чи нічні сидіння за комп’ютером. Від перенавантаження дітям взагалі відпадає бажання працювати. Потрібен відпочинок — поїдьте на вихідні за місто, пограйте у футбол. До речі, комп’ютер заборонити зовсім не можна, каже психолог, бо ті ж соцмережі для підлітків дуже важливі, але все треба дозувати.
А чи є дієвим підкуп? Так, говорить Лілія Крикун, і він швидко дає результати. Але якщо використовувати цей метод постійно, то є велика небезпека, що ваше чадо виросте меркантильним.
На жаль, єдиної інструкції для батьків не існує. Шукайте причину та крок за кроком викорінюйте її.
Сам захоче
А ми поділимося успішними рецептами, які нам розповіли читачі газети.
«У 9 класі у нас почалися проблеми, — каже франківчанка пані Марія. — Крики, сльози, не помагало. Якось сіли та щиро розговорилися. Виявилося, що син хоче бути журналістом. Думав, поговорили й забули. Але ми з чоловіком у кінці серпні відвезли його подивитися на журфак у львівському універі. Ходив, роззявивши рота, дивився на тих студентів із заздрістю. Дізналися, які результати ЗНО потрібні. Мовчав. Але нині оцінки явно покращилися».
«Примусити дитину вчитися неможливо, як і дорослого, — каже лікар Ігор. — Наш син пролінився весь 10 клас. На початку літа попросив гроші — аби щось там покращити у комп’ютері. Я пішов на принцип — сказав, зароби сам. Він також пішов на принцип — і зароблю. Влаштувався розвантажувати машини на базарі. Приходив дуже змучений, але нічого не казав. А зараз дивлюся — оцінки вгору пішли. Видно, сам зрозумів».
Comments are closed.