Франківчанка Анна Харандюк, бухгалтер на пенсії, навіть не підозрювала, що у свої 62 роки стане відомою у молодіжних колах діджейкою, популярною в нічних клубах міста.
«Продвинута» мама
Пані Анна зустрічає «Репортер» біля свого будинку на вулиці Хоткевича. Зовні — геть звичайнісінька жіночка, у розмові проста та приємна. Родом вона зі знаменитого майстрами Космача, у Франківську вийшла заміж. В родині чи не всі були медиками, а вона — бухгалтер, 29 років стажу.
Шість років тому друг її сина Тараса дуже просив допомоги — аби вона стала директором нічного клубу «Релакс», мовляв, довіряє їй, як нікому.
«Я на свою голову й погодилася, — говорить Анна Харандюк. — Усе було на мені: гроші, організація, товар, працівники. Люди приходили веселитися, а я тоді забула, що таке Новий рік. Усі свята — робота».
Вона досить буденно розповідає про життя у нічних клубах: про танці, стриптиз і т. д. Каже, всякого надивилася. «Мій син не раз мені говорить: «Мамо, ти така продвинута!», — сміється жінка. — Я все сприймала як роботу. Туди приходять різні люди і кожен має свою голову на плечах. Є багато «пустої» молоді, але є й такі чемні та розумні, що з ними аж любо спілкуватися».
Пані Анна каже, що, попри директорство, свою роль грає й материнський інстинкт, тому в розмовах з молоддю вона намагається делікатно напоумлювати. «Вони ж не знають, скільки мені років, думають, що десь 40, а мені 27 жовтня виповниться 63, — говорить Анна Харандюк. — Коли збиралася на роботу, то завжди «на цок» виглядала. От вони й ділилися зі мною своїми думками».
Секретний діджей
Діджейська кар’єра Анни Харандюк розпочалася три роки тому. Піти на такий неординарний крок її змусила… криза. Гостей у клубі поменшало, їх треба було залучати чимось незвичним. Каже, чого лише не вигадувала: тематичні вечірки, діджеїв звідусіль запрошувала, безкоштовні дні робила. Не діяло.
«Якось один наш працівник питає: «Анно Іванівно, а ви б не хотіли стати діджеєм?» — пригадує жінка. — Моя мама гарно співала, я співаю, але стати діджеєм — то зовсім інше. Взялася розмовляти з молодими, які грають попсу, техно, інші стилі. Хлопці погодилися мене вчити. Все було у великому секреті».
Щодня перед роботою, по дві-три години, замість доброго сну, майбутня діджейка заучувала кнопочки на пульті, вчилася ловити ритм, зводити треки та поводити себе як справжній діджей.
«Йой, то страшне було, — згадує вона. — Ніколи не вірте, що це так легко — покрутив і все. Всяка праця коштує надзвичайних зусиль, терпіння, часу. Спершу треба було вивчити всі кнопки, кожен голос, кожну мембрану. А їх там — море. Або є така залізна штучка на пульті — дуже важлива, бо по ній діджей стукає ритм. Не навчишся — бувай здоровий. А оті «піонери» крутити, також треба знати коли. Дивитися на публіку — ага, розігріта, покрутила».
Не до сміху
Перший виступ «Анни Івановни», а саме таке псевдо придумали їй молоді колеги, запланували на 1 квітня.
«Мені було не до сміху, — розповідає пані Анна. — Статечна жінка і на таке погодилася. Та вже нікуди було діватись: афіші, флаєри поробили, запустили мене в інтернет. Знайомі дзвонять і питають, мовляв, коли це я встигла стати діджеєм? Кажуть, що всі готуються прийти».
На той вечір пані Анна мусила брати для клубу додаткову охорону, бо море людей прийшли подивитися на «найепатажнішого гранд-діджея Західної України» — саме так оголошували її дебютний вихід. Каже, її запевнили, що такого віку жінки-діджея немає, тож чому б не присвоїти такий статус?!
«То треба було бачити, — пригадує вона. — Мене нафарбували, одягли у вицяцькувану краватку, навушники, купа срібла на кожному пальці, на шиї. Охорона зробила коридор і супроводжувала мене, бо кожен хотів доторкнутися та привітатися. Овації, дихати не було чим. А які мужчини були! Так десь під сорок років, шеренгами стояли й лише повітряні поцілунки посилали. Вони ж не знали, скільки мені років!».
Задум спрацював. Після того виступу до клубу приходило чимало людей, всі постійно перепитували, чи буде грати Анна Івановна? На кожен виступ підтримати пані Анну приходили її син і невістка. Але, певно, найважливіше, що до клубу зачастили й старші люди — за 50 років.
Виступала діджейка і на різних вечірках в інших клубах Франківська. Колеги кликали на виступи до Львова та Києва. Каже, що може й поїде, але треба записати свої треки, які б виконувала лише вона. Серед улюбленої музики — попса, бо вона легка та проста.
Зараз Анна Харандюк не працює. Сміється, що пішла, аби трохи підремонтуватися після тих нічних клубів. Але й зараз тримає себе в формі: слухає багато музики, вслухається, як там зводяться треки, постукує ритм. А ще багато вишиває, в’яже, читає.
«Зараз на читання не дуже вистачає часу, — зізнається «Івановна». — Через те, як зустрічаюся з подругами, то кажу: «Я така відстала від життя…».
Усім би так відставати!
