Ян Жонса навесні приїхав з Жешува (Польща) на Прикарпаття навчати місцевих будувати очеретяні дахи. Познайомився з козаками із села Вербилівці (Рогатинщина), збудував для них курінь, а тепер думає про те, аби взагалі переїхати в Україну, бо, каже, тут усе — з душею.
Нема кохання без даху
Перше враження при зустрічі — дуже моложавий, хоча має вже 56 років, виглядає десь на 40. Одразу проглядається творча натура. А ще — шляхетний, скромний і справжній філософ. Каже, все у світі починається з любові. На його думку, не обійшлося без кохання і при створенні першого даху.
«Колись давно прийшов чоловік до жінки на залицяння, — сміється Ян. — А вона йому і каже: не будемо кохатися просто неба, зробиш добрий дах — буде нам файно. От і маєте історію першого даху в світі».
З очеретяним дахом майстер стикнувся не так романтично. Говорить, що 20 років тому побачив, як це роблять у Голландії. Йому сподобалося, почав і собі вчитися, захопився, а сьогодні вже готовий ділитися знаннями з іншими. Батько в Яна помер, коли він був ще маленьким, тому довелося змалку вчитися все робити самому. Роботи не боїться й нині, новації запроваджує із задоволенням, має в Польщі власну невеличку цегельню, яку також збудував власноруч.
«Треба робити своє життя цікавим, — впевнений поляк. — А ще краще, якщо ти можеш своїми руками зробити щось цікаве для інших».
Музика очерету
Очеретяні дахи майстер укладає за голландською технологією, там вони популярні вже десь 200 років. Дах з очерету виходить дуже міцний, а головне — екологічно чистий. Жодних хімікатів та обробок, майже все робиться вручну — скошують, в’яжуть снопи, сушать, а потім чи не кожну стеблину випрасовують. Аби був добрий дах, треба відібрати якісний очерет. Ян сам і їздить по полях та болотах.
«Добрий очерет росте там, де теплий клімат, — розповідає майстер. — Наприклад, в Одесі, Херсоні, Миколаєві. Звідти його закуповують з-за кордону. В Україні не використовують, бо нема спеціалістів, але для цього тут є я».
Будувати такий дах починають знизу. Фіксують оберемки на дерев’яній основі через кожні 20 см, товщина покрівлі — 30 см.
«Якщо все правильно та акуратно зробити, то такий дах може прослужити без ремонту до 80 років, — впевнений Ян. — Навіть два місяця тому, коли була сильна гроза та град з курячі яйця, то дахи з шиферу тріскали, а цьому хоч би що — жодної вм’ятини».
Очерет не пропускає вологу, під нього не треба стелити клейонку. За словами майстра, прикарпатських зим такий дах теж не боїться: взимку тепло, влітку не парить.
«А як гарно сидіти під таким дахом і слухати дощ!» — романтично зітхає Ян.
Поляк-козак
Для козацької громади з села Вербилівці поляк облаштував справжній козацький курінь і капличку. Працює там ще над кількома об’єктами, бо планують створити цілий міжнародний козацький центр. За таку велику допомогу його навіть посвятили в козаки та нагородили почесною грамотою. Ян відмахується — мовляв, не треба йому тих нагород, бо він простий чоловік, вважає, треба нагородити тих людей, які допомагали на будові чи готували їсти.
Також Ян планує з новими побратимами розробити туристичний маршрут козацькими стежками. «Особливо там, де є могили, бо хто їх пом’яне, як не ми? — говорить поляк. — Неважливо, чиї то могили! Нехай то українці, поляки чи євреї — всі вони люди».
Яну дуже подобаються Прикарпаття та прикарпатці, він навіть привіз сюди дружину та молодшого сина. До речі, в нього троє дітей з різницею в 10 років.
«Там, на Заході, вже немає душі — одна комерція, — стверджує Ян Жонса. — А тут, в Україні, вона ще є. І це треба цінувати. Нехай через 10-15 років комерція дійде й сюди, але до того часу треба відновлювати старе, вчити це цінувати. Тоді, попри комерцію, і душа збережеться».
Поки що вони винаймають житло у Бурштині, поки Ян не побудує власного куреня. І, каже, обов’язково козацького.
Вербилівські козаки вручають грамоту наймолодшому синові Яна Жонси (майстер — крайній справа)
Козаки, очеретяний дах і майбутній міжнародний козацький центр
